А сьогодні ж відкриття Володимирського собору!
І, взагалі, німці Києва не здадуть. Тут буде другий Сталінград. Інша річ, що виїхати треба, бо й так не сьогодні — завтра виселять усіх чисто.
По всьому видко, що не здадуть. Особливо, як рознеслася чутка, що вже Лубні здані, що Ромодан у червоних. Базар відразу переставив свій цінник на тисячі. Узавтра вже нічого не буде, ніхто грошей не схоче. Т’адже ж певно, дими на Лівобережжі щоразу ближче й ближче підходять до Києва, а військові з’єднання котяться через Київ, як розпечена лява. Зловісно стало.
Київ тремтить. Уночі блиски, гуркіт гармат, вже смерком стріляють тих, хто по вулиці йде. Кожен, як може, вдень і вночі готується до ще одного судного дня.
І хто мудріше робить? Той, хто збирається в дорогу, чи той, хто не рухається з місця?
Київ тремтить.
XXXI.
XXXI.І все ж таки Максим прийшов попрощатися з чорноокою Женею.
В подвір'ї кипить. Кілька родин „німецької народности” вантажаться на машини, на возики. Дано наказ їм — за три дні виїхати. Тільки хитрощі людські безмежні. Чоловік їде, а жінка його виряджає і чує Максим наївно-цинічне:
— Що буде, те буде! Шкода квартири. Та я й не фольксдойч. У мене ще комсомольський квиток зберігся.
Це говориться голосно, щоб усе подвір’я чуло. Вже в права й силу знову входить партквиток.
Кипить робота і в Мирона. Усі гуртом, уже не ховаючись від сусідів, а з совєтським патріотизмом копають льох. Залізна скриня таки мусить бути всаджена туди. Фронт має бути по Дніпро. Може всіх виженуть, може все згорить, а що сховають у залізній скрині, те буде ціле.
— Прийшов попрощатися! — привітався Максим. — О, я бачу, ви думаєте ще сто років жити!
— І ви їдете?
Мирон радить все ж не їхати нікуди.
— Подумайте ще. Краще буде вам, як зостанетеся.
Максим всміхається. Та він же й не їде нікуди, крім на село. Куди їхати? По що? Але й у Києві страшно зоставатися.
— Не їдьте тільки поїздом, — навчає Мирон. — Дуже бомбардують поїзди. Партизани прив’язують канати до ніг волам і до рейок. Як іде поїзд, то воли розганяють у два боки і вагони перевертаються