— Ну, добре, а там же бібліотека, якісь фонди, майно… Це куди?

— Бібліотеку передано вже в інститут краєзнавства, це є таке кладовище бібліотек з різних ексвузів. Ну, а решта… до якогось комітету взаємодопомоги.

От! Що не налагодиться трохи, — німці негайно ліквідують. Вже валяться, а й тепер бояться української самоорганізації.

— Що ж ми самі зробимо, баби?

Марія Павлівна вирішує:

— Будемо чекати на загальний похорон. Адже ж після минулого бомбардування був загальноміський похід на кладовище.

Але це довго. Ще з тиждень вигрібатимуть з-під руїн, а тут, може не сьогодні — узавтра, вже треба… Вже в багатьох установах дано наказ бути готовими до евакуації. В деяких вже й машини напоготові стоять…

— Та хіба ви не бачите вночі блисків? Це ж уже десь близько…

— Е! — не вірить Марія Павлівна. — Нічого ще страшного. Ще все сидить, базари ломляться від продуктів, фольксдойчі ще сидять.

— Але кажуть, що Харків от-от здадуть…

— Е, так то Харків. Ще міська управа працює. Я ще думаю ось перебратися.

Та й Мар’яні ж треба. Бомба впала на брук і каміння з бруку порозбивало вікна, залетіло в кімнату і геть чисто все потрощило. Стіна розкололася від струсу…

— І ви збомбардовані?

— Ну, а що ж? Перший раз як бомбили, то наче не було так, як цим разом. Он, кажуть, Слобідка Микільська чисто вся розбита. На Дарниці вісімсот жертв, усе побито. Коло мадярського шпиталю на Маріїно-Благовіщенській усі будинки побиті, витягають задушених і побитих з підвалів. А цікаво в однім домі на Жилянській. Бомба пройшла два поверхи, запалила, а сама впала у ванну з водою і згасла. На Чоколовці сім’я тікала, вибігла на двір і всіх повітрям вбило. Лежать на подвір’ї, двері й вікна навстежень, усе ціле. На базарі повно м'яса: в Святошині й Борщагівці побило багато корів. Аеродром згорів і склад боєприпасів десь там же. До Поста-Волинського колії порвані. Біля Боярки в селі гуляла молодь перед виїздом до Німеччини. Бомба впала — сорок побитих. Будинок спеціялістів, отой шостиповерховий, на Брест-Литовському шосе, що недаво німці зайняли, — пробитий до бомбосховища. Всі, що там сиділи, згинули. Кажуть, не тільки Київ, усі міста збомбардовані. А що ж… Моя хата чим краща?

— Я таке чула, що більшовики запропонували німцям до п’ятнадцятого Київ здати. Як не здадуть, то більшовики будуть руйнувати.

А це що, не руйнування?

Сидять вони втрьох із мертвою й оглядають неозорне поле румовищ. А в цю мить так виразно, так радісно-мирно закувала зозуля. Наче на глум.

XXX.