І все ж, усвідомлюючи собі всю голословність такого припущення, смію думати, що справжнє покликання Мосендза було зовсім далеке від літератури і що “народився” він не для письменства. Письменство було лише досить випадковою формою виладування його творчої енергії, формою, зумовленою т. зв. обставинами — і зовнішніми, і, що найважніше, внутрішніми (певною психічною «травмою», яку Мосендз пережив у перший рік його студентства і про яку знали лише 1-2 близькі йому люди).

Думаю, що «народився» Мосендз ученим, дослідником, інженером-організатором, і це, а не письменство, було його справжнім покликанням. Письменство прийшло, сказати б, лише як вихід з безвихідності, в якій опинилося на чужині ціле покоління.

Спізнене покоління, для якого самої «літератури» (в згірдливім значенні В. Липинського) не вистачало, але, яке, наслідком історичної дійсності, саме літературі (трагічно й парадоксально) віддало свої сили і життя.

***

Покійний Євген Чикаленко любив повторяти, що революція 1917 року для України прийшла на 10 літ завчасно. Це своє твердження він обґрунтовував досить переконливо, хоч переважно соціологічно та й не без «історичного матеріалізму» (мовляв, за 10 літ вже був би заможній шар «українства», була б «національна буржуазія», отже, необхідна для державності база).