— Вирішуй, Лестер, — твердила вона знову й знову. — Відпусти мене. Чому ти вагаєшся? Мені буде добре. Можливо, після того, як усе влаштується, ти захочеш до мене повернутися. Ну й повернешся, я буду тебе чекати.

— Я ще не прийшов ні до якого рішення, — була його незмінна відповідь. — Я зовсім не впевнений, що хочу з тобою розлучитися. Моє багатство, звичайно, цікавить мене, та гроші — це ще не все. Якщо треба, я можу прожити на десять тисяч у рік. Мені це не первина.

— Так, але зараз у тебе таке видатне становище в суспільстві, — заперечувала вона. — Зараз про це й думати нічого. Ти пригадай, скільки тобі коштує самий цей будинок. А тут півтора мільйона доларів — та я просто не припущу, щоб ти їх втратив. Я краще сама від тебе поїду.

— А куди б ти поділася, коли б до цього дійшло? — запитав він з цікавістю.

— О, я знайшла б який-небудь куточок. Пам’ятаєш Сендвуд, таке маленьке місто, не доїжджаючи до Кеноші? Я часто думала, що там було б дуже приємно жити.

— Мені важко думати про це, — не витримав він нарешті. — Це так несправедливо. Все, все було проти нас. Мабуть, я повинен був одразу з тобою одружитися. Дарма я цього не зробив.

Дженні мало не розридалася, але промовчала.

— Все одно, я подбаю, щоб це не був кінець, — сказав він напослідок.

Він думав, що, можливо, все якось обійдеться. Треба одержати гроші, а потім... Проте всякі угоди із совістю й викрути були йому глибоко огидні.

Вони, нарешті, домовились, що в останніх числах лютого Дженні поїде до Сендвуда й спробує що-небудь там собі наглядіти. Лестер сказав їй, щоб вона не зважала на витрати, — у неї буде все, що їй потрібно. І сам він приїжджатиме до неї в гості. Про себе він вирішив, що дехто жорстоко розплатиться за тяжкі хвилини, які він пережив. Він викличе до себе м-ра О’Брайєна і серйозно поговорить з ним. Треба ж розважити душу — нехай дізнається, що про нього думають!

І весь цей час у глибині його свідомості жила м-с Джералд — чарівна, витончена, довершена в усіх відношеннях. Він намагався не думати про неї, але не міг відігнати від себе її образ. І все частіше у нього виникала думка: «Чом би й ні?» До початку лютого він вирішив, що далі робити.

Розділ LІV

Розділ LІV

Маленьке місто Сендвуд, «не доїжджаючи до Кеноші», як висловлювалася Дженні, було розташоване зовсім близько від Чикаго, всього година з чвертю їзди дачним поїздом. Там було якихось триста котеджів, розкиданих у мальовничій місцевості на березі озера. Населення його було небагате. Будинки коштували не дорожче від п’яти тисяч доларів, але побудовані були здебільшого зі смаком, а вічнозелені дерева, які оточували їх, надавали всьому містечку по-літньому веселого вигляду. Колись давно Дженні з Лестером проїжджали тут у колясці, запряженій парою баских коней, і вона замилувалась білою дзвіничкою в зелені дерев і човнами, що тихо погойдувалися на спокійному плесі озера.