Мушу ще раз піти до нього. Та й заснув. Ось уже вечір, Франц нарешті прокинувся й підвівся зі стільця. Роззирнувся кімнатою, на столі стоїть пляшка шнапсу, Міца залишила, але пити не буду. Не хочу ганьбитися. Не буду очей ховати. Піду ще раз до нього. Рум ді бум, гармати гримлять, сурми сурмлять. Уперед, на вулицю, лише куртку накину, хотів мені в рукав ганчір'я напхати, от піду й сяду перед ним, і жилка в мене не здригнеться.

Берлін! Берлін! Берлін! Трагедія на морському дні, затонув підводний човен. Весь екіпаж задихнувся. Задихнулися й тепер усі мертві, сльозами горю не зарадиш, бо то вже кінець, то вже по всьому, забудь. Марш, марш! Зіткнулися два військові літаки. Зіткнулися і впали, пілоти загинули, ніхто про них і не згадає, мертві та й годі.

«Добривечір, Райнгольде. Ось бачиш, я знову прийшов». А той витріщився на Франца: «Хто тебе впустив?» — «Мене? Ніхто. Двері були відчинені, от я і ввійшов». — «Ага, а подзвонити в двері ти не міг?» — «Чого мені до тебе дзвонити, хіба я п'яний?»

Сіли один навпроти одного, курять, Франц Біберкопф уже не тремтить, сидить випроставшись і тішиться, що живий, це найкращий день відтоді, як він потрапив під колеса, і найкраще, що він відтоді зробив: прийшов сюди і сидить, хай йому біс! Це краще, ніж на зборах і навіть краще, ніж із Міцою. Так, це найкраще з усього: він мене не звалить з ніг.

Просиділи до восьмої вечора, Райнгольд зазирає Францові в обличчя й каже: «Франце, ти ж знаєш, що у нас із тобою давні порахунки? Скажи мені відверто, чого ти від мене хочеш». — «Які там у нас порахунки?» — «Ця справа з машиною». — «І що воно дасть? Рука в мене від того не виросте. А потім… — Франц гепнув кулаком по столу, — а потім, це, може, й на краще. Далі так не могло тривати. Щось таки мало статися». Го-го, ось так я думаю. Ось таким я тепер став. Райнгольд обережно запитує: «Це ти про вуличну торгівлю?» — «Так, і про неї також. Тоді у мене в голові немов щось зсунулося. Але тепер усе минуло». — «І руки нема». — «У мене ще одна є, я ще маю голову на плечах і дві ноги». — «А що ти поробляєш? Сам крутишся чи з Гербертом?» — «З одною рукою? Та я нічого не можу робити». — «Але ж послухай, сутенером бути — то страшенна нудьга».

Райнгольд поглядає на Франца й думає: «Який же він здоровий і товстий! Хочеться мені з ним іще трішки погратися. Такий на задніх лапках переді мною сидітиме. Тільки треба йому ще ребра перерахувати. Того, що він втратив одну руку, йому, мабуть, замало».

Тут вони заговорили про жінок, і Франц розповів про Міцу, яка раніше звалася Сонею, вона добре заробляє, а сама дуже чемна дівчинка. А Райнгольд думає собі: «Чудово! Я в нього її заберу і втопчу його у багно».