Хробаки жеруть землю й вивергають її, знову жеруть і знову вивергають. Ці тварючки жеруть, не знаючи втоми: щойно набили собі черево — і вже знову голодні, і знову напихаються, ковтаючи все підряд. А людина — як той вогонь: поки жере — горить, а коли їжі немає, тоді згасає.

А Франц Біберкопф тішиться із самого себе, що він ось тут сидить і зовсім не тремтить, радіє, ніби знову на світ народився. І коли він з Райнгольдом спускався сходами, також тішився. Коли солдати містом марширують, правою, лівою, яке гарне життя, всі, хто тут іде, то мої друзі, і ніхто мене нізвідки не викине, хай тільки спробує. А чому, а тому, їм дівчата усмішки дарують.

«Піду на танці», — каже він до Райнгольда. Той питає: «А твоя Міца з тобою піде?» — «Ні, вона зі своїм покровителем поїхала на два дні». — «Коли вона повернеться, я піду з вами». — «От і чудово, вона зрадіє». — «Невже?» — «Та кажу ж тобі. Не бійся, вона не кусається».

Франц страшенно розвеселився, щасливий протанцював цілу ніч, а сам ніби заново на світ народився, спершу був у Старій танцзалі[180], а потім у шинку в Герберта, і всі веселилися разом з ним, а він почувався найкраще. Коли танцював з Євою, думав про тих двох, яких любив найдужче: одна — це його Міца, як би було гарно, коли б вона зараз тут була, а другий — Райнгольд. Та він не наважується в цьому зізнатися. Всю чудову нічку, танцюючи то з тою, то з тою, він думає лише про цих двох, яких зараз немає і яких він любить понад усе, і був щасливий від того.

Кулак лежить на столі

Тепер кожен, хто дочитав аж сюди, бачить, який стався поворот: поворот навспак, і Франц його вже зробив. Франц Біберкопф, сильний як кобра-змія, знову з'явився на сцені. Нелегко йому довелося, але ось він знову тут.

Здавалося, він уже повернувся, коли став Міциним сутенером і походжав із золоченим портсигаром і в кашкеті веслярського клубу. Але тепер він таки повністю повернувся: ойкає на радощах і не знає ні страху, ні сумнівів. Дахи вже не сповзають донизу, а рука — то таке, нема, то й нема. Йому з голови повилітали всі химери. Зараз він сутенер і знову хоче стати злочинцем, але тепер це його зовсім не хвилює, якраз навпаки.

І все — як на початку. Але тут також цілком ясно, що перед нами вже не та, колишня, кобра-змія. Нашого давнього Франца Біберкопфа годі впізнати. Першого разу Франца обдурив його друг Людерс, і Франц втратив рівновагу та гепнув навзнак. Другого разу мав він стояти на атасі, та він не захотів, і тоді Райнгольд викинув його з машини просто під колеса іншого автомобіля. Тепер уже з Франца досить, та було б досить і для будь-якої іншої людини. Він не пішов у монастир, не звів порахунків з життям, він ступив на стежку війни, він хоче не просто бути сутенером і злочинцем, тепер він хоче бути таким усупереч всьому. Подивіться на Франца, він уже не просто танцює, наїдається й тішиться своїм життям, тепер він закружляв у шаленому танку, коли все навколо миготить, закружляв з чимось невідомим, і ми побачимо, настільки він сильний і хто кого здолає, хто вийде переможцем — Франц чи те, невідоме.