– Народився я, – мовчки, через рядки читав він свій життєпис, – в 1891 році, в Києві… Батько мій інженер-путієць, старий есдек[255]… Мати – відома українська самостійниця[256]… Братів, сестер не мав… З двадцяти років с. – д… В есдебе з 16-го року. Освіту маю університетську, вищу школу скінчив у Німеччині… Фах – інженер-механік… З двадцяти років жив у Швейцарії, Німеччині, Росії, Україні… З дружиною розійшовся… Остання посада…

Він перечитав ще рядків 30 і положив листа на груди – одноманітний перебій коліс заколисував – і сплющувались очі. В купе, що праворуч, зібралась, очевидно, весела компанія, і відтіля, не стихаючи, пробивався гомін. Експрес пролетів уже декілька нічних станцій і, розрізаючи осінній туман порожнього степу, поспішав до вузлового пункту. Криленко мав свій режим і тому рішуче боровся зі сном: в цей час він мусів читати. Положивши в паперовник свою біографію, він почав перебирати в ньому з напівзаплющеними очима акуратно згорнені листи. Не дивлячись, він витяг одного з них, і розгорнув.

– Мій коханий Яремо, – байдуже водив він зіницями по претензійних рядках листа колишньої своєї дружини. – Я знову про те ж: ти покинув мене, але я свого котика кохаю, як і в перші дні безумного медового місяця. Як зараз бачу перед собою твою класичну постать. Цей високий, енергійний лоб, ці розумні темно-суворі очі, цю іронічну посмішку, що ховається в куточках уст. Цього я ніколи не забуду. Але гадаю, що й ти мене не забудеш, бо за кожним твоїм кроком до самої смерти буде пильно стежити твоя колишня кішечка… І от, як тільки я узнаю, що ти покохав когось, – чекай мене: тебе уб'є жінка, яка…

Криленко, не дочитавши листа, спокійно положив його у конверт і засунув у паперовник. І тут же, зиркнувши на Сердюка, який і тепер сидів у колишній позі біля вікна, він в'яло подумав, що Сердюк по суті його колега і що в Сердюка таке ж волосся, як і в його колишньої дружини. Криленко, щоб розвіяти сон, навіть хотів заговорити з інженером. Але в цей момент двері з шумом одлетіли вбік і в купе увійшов жвавий пасажир. Він мав трохи розхристаний вигляд, і його червоне обличчя уїдливо підкреслювало, що він допіру провів декілька годин з веселою компанією в купе, що праворуч, і не без участи виноградного чи якогось там іншого вина. Криленко тільки тепер догадався, де був цей спутник, і, зиркнувши на його осадкувату фігуру, на його підсмалені очі та парикмахерський проділ, подумав, що йому, Криленкові, усміхається перспектива дещо узнати про Сердюка і головне – розвіяти сон.

II

II