– Gaudeamus igitur, juvenes dum sumus! – надто непримушено скрикнув супутник інженера і підсів до Сердюка… Ну… ну… чи не досить мовчати?

– Я не мовчав, – заперечив інженер і підкинув плече.

– Очевидно, вже з вами познайомився? – звернувся жвавий пасажир до Криленка. – Це з ним буває. Так би мовити, «пар оказьон». Але говорив він безперечно не на ту тему, яка його цікавить… Так я кажу, Сердюче, чи ні? Ну?

Інженер не відповідав. По всьому видно було, що його карючить тон і непримушеність супутника.

– Так тоді дозвольте й мені познайомитись з вами, – сказав несподівано жвавий пасажир і подав свою руку Криленкові.

Це знайомство скидалось уже на сценку з оперетки, і не тільки не знервувало Криленка, навпаки: цілком задоволило його.

– Журналіст Шарко, – рекомендував себе пасажир. – Співробітник усіх газет стольного града, автор кількох книжок на різноманітні теми, друг і добрий знайомий всіх сильних світу сього, модернізований Хлестаков. коли хочете, про що цинічно й сурмлю на всіх перехрестях. Словом, реклама, реклама й реклама… висловлюючись стилем Леніна.

– Дуже приємно, – усміхнувся іронічними куточками уст Криленко. – Я бачу, що наша країна не жартуючи збирається бути новою Америкою.

– О, безперечно! – скрикнув Шарко. – Вашу увагу[257] сучасного побуту будуть вражати на кожнім кроці. Старої інтелігентської закваски ви не найдете й духу. Звичайно, ми ще й зараз в стадії організації, але homo novus, в кращому розумінні цього слова, проходить, так би мовити, останній процес кристалізації. Я запевняю, – несподівано закінчив він, – ви ні в якому разі не пошкодуєте, що вас Цека одкликало сюди.

– А ви ж відкіля знаєте, що я їду сюди за викликом Цека? – здивовано спитав Криленко.

– Ха! ха! – зареготав, Шарко, стріляючи в співбесідника своїми швидкими мишачими очима. – На те ж я й журналіст, на те ж я й людина нового побуту!.. А потім я й фізіономіст непоганий: я певний, що вас зовсім одкликано, і ви цим незадоволені, бо ви любите стару матушку Європу, звикли до неї, і наша Євразія вас трохи коробить…. Хіба я не так говорю? Ну?

Цей в'юнкий журналіст остаточно шокував Криленка. Він зумів на протязі однієї хвилини вивести його зі звичайної колії думання. Досить уже того, що Криленко не найшовся що сказати й мовчав.

– Ну, як же: не так я говорю? – жонглював словами, Шарко. – Чи, може, «може так, може ні»? І до речі, як ви дивитесь на Д'Анунціо? Я давно вже збираюсь написати про нього брошуру. Пробачте мені, але цей експансивний суб'єкт безперечно багато має спільного з нашим національним героєм, що ім'я йому Симон. Знаєте – життя, пертурбації, ну, і т. п… А втім, я ухилився від теми. Вас цікавить, як ми, я й мій супутник, вельмишановний інженер Сердюк, забрели в ці краї? Я не помиляюсь?