– Це – сенсація, – скрикнув Шарко, дописуючи останню фразу. – Дуже вам вдячний. Може, ви дасте ще якусь інформацію?

– На жаль, більше не маю!

– Ну, нічого. Будемо задоволені й цим… Але до речі,– і журналіст повернувся до Сердюка. – Невже вас не цікавить, які цілі мав у цій подорожі наш шановний інженер?

Тільки тепер Криленко знову звернув увагу на Сердюка. Той сидів у колишній позі і бубонів по столі пальцями. Тільки тепер він звернув увагу, що його супутники мали однакові костюми, однакові капелюхи, що в них був спільний саквояж, і це його навело на таку мисль:

Сердюка й Шарка зв'язано якимись спільними інтересами, вони живуть на одній квартирі, навіть користуються одним магазином. І Криленко, якого в новій обстановці цікавила кожна дрібниця, не міг не зупинитися перед цим припущенням.

Але що ж спільного між інженером і журналістом? Яким чином звела їх фортуна? Чи не винні в цьому неприродному сполученні якісь цікаві обставини? Криленко згадав туманні поля, що бігли йому назустріч, рештки княжих палаців, які вискакували на кургани і раптом ховались у сиротливій далечині. Вибухи, повстання зробили своє діло з матеріальними цінностями, очевидно, вони мусіли вплинути й на психіку сучасників. Саме тут і треба шукати розгадки.

Шарко не втихав. За кілька хвилин він устиг наговорити ще одну книгу сенсацій.

– Ну, як же ти, інженере, одрекомендувався? – знову звернувся він до Сердюка.

– Залиш мене, Шарко, ти під градусом! – з несподіваною різкістю кинув інженер.

Журналіст підвівся і, роблячи суворе обличчя, спитав:

– Що ви сказали, сер?

– Ти під градусом, – ще раз різко кинув Сердюк.

Журналіст уже стояв перед інженером у трохи комічній, але небезпечній позі. Його присадкувата фігура насторожилась.

– Ви, сер, не думаєте забрати своїх слів?

Криленко чекав скандалу. Але Шарко раптом схопився за живіт і гучно зареготав.

– Умора! – скрикнув він. – Оракул ти мій перпендикулярний! Невже ж ти гадаєш, що я, випивши трохи цензурного паркового вина, не зумію тебе відрекомендувати?

Інженер підвівся, подивився прищуленими очима на Шарка й хутко вийшов із купе.

– Ну, от уже й образився, – звернувся журналіст до Криленка. – Все нерви. «Міжпланетні інтервали», так би мовити… Але я вам не договорив. Які ж цілі мав мій друг у цій подорожі? А цілі мав він от які. Будучи членом товариства міжпланетної комунікації… Він про це вам не говорив? А це ж цимес! Хіба це не блискуча рисочка нового побуту? Га? Ви розумієте: членом товариства міжпланетної комунікації, сиріч – напівмарсіянином, напівбогом!.. І от, будучи такою інтересною особою, він, звичайно, не міг не поцікавитись і новою кометою. І їздив він саме для того, щоб вияснити: чи не пошкодить дана комета його ракеті, що на ній він збирається летіти на Марс. Як ви на це дивитесь? Га?