– Слухайте, товаришу, – гостро заперечила жінка. – Відкіля ці фантазії? Невже ви це про мене говорите?

– Про тебе, моя мила жидівочко, про тебе!

Жінка почервоніла.

– Слухайте, – ще суворіш сказала вона, – хто вам дав право говорити таку нісенітницю в присутності сторонньої людини?

Але Шарко не вгомонявся. Розкидаючи скорострільні сентенції, він раз у раз притискав до себе жінку.

Це вже переходило межі жарту і набирало безпардонної похабщини. За час цієї сценки Криленко почув себе ніяково, особливо збільшилась ця ніяковість, коли він узнав, що перед ним стоїть однопартійка. Але й втручатись він теж не мав бажання: по-перше – він не знав новітнього місцевого побуту, по-друге, він завжди уникав скандалу, і, щоб вийти з ніякового становища, Криленко спробував був заснути. Але заснути він теж не міг: ані одноманітні перебої коліс, ані рання година не допомогли йому. Звикши до нормального життя, дисциплінованого певним режимом, він фізично не міг піддатися снові більше того, як припадало йому за встановленим у блокноті розписом.

Криленко похилився на вікно, вдаючи, що він уважно розглядає подорожні краєвиди і нічого не чує.

Потяг ішов з надзвичайною швидкістю, так що треба було припустити – за годину-дві вони будуть на місці призначення. Вже зовсім розвиднилось. І сьогодні стояв туманний ранок, і тільки зрідка, коли розходились хмари, одкривалась убога перспектива в сіру осінню далечінь. Також зрідка одлітали оселі, але Криленків погляд зупинявся лише на тих будівлях, що виникали руїною. Він уважно придивлявся до них, наче шукав тут того майбутнього, яке чекає його. Він так замислився, що й не звернув уваги, як Шарко вийшов.

Інженер уже прокинувся і розмовляв з жінкою. Остання, коли її, нарешті, залишив Шарко, зовсім перетворилась. З обличчя зникла розгубленість, і повеселішали вишневі очі. В особі Сердюка вона найшла свого справжнього співбесідника. Але й інженер став балакучіший.

– А все-таки, панно Темо, ви спізнились на роботу, – сказав він.

– Товаришу Сердюче, який ви чудний, – зареготала Брук – сьогодні ж неділя!

– Неділя?.. Так чому ж ви так поспішаєте?

– Як чому? От тобі й раз: не вік же мені жити в подруги, я й без того спізнилась на дачний.

– На дачний? – чомусь здивовано спитав Сердюк.

– Ну да, на дачний! – і жінка знову зареготала – Ой, який ви чудний, товаришу!

Інженер підвівся, подивився на Криленка і, підкинувши плече, кинув несподівано:

– Тільки ви, будь ласка, не кажіть панні Іраїді, що зустріли мене тут.

– Чому ж це?

– Та, бачите… словом, я не хочу! – і, помовчавши трохи, додав – Я все-таки певний, що ніхто не догадається, яку роль зіграє комета із сузір'я Рака.