— Вітаю вас, пане Хорко.

З вельми задоволеним виразом він низько мені вклонився, піднісши над головою вказівного пальця. Червоний халат — цей своєрідний футляр придворного сановника — як і завжди, туго облягав його тулуб, аж обличчя в нього налилося кров’ю. Червоні самоцвіти відтягували донизу мочки вух. Я дивився на нього спокійним поглядом, але в моїй душі клекотіла ненависть. Та в мене не було іншої ради, як перевести всю цю ненависть на хитрість, і коли він сказав мені: «Ви тепер цар. Roi[29] Гендерсон. Яссі Гендерсон», — я йому відповів:

— Авжеж, Хорко. Як шкода, що Дафу помер, чи не так?

— Дуже, дуже шкода. Dommage[30], — сказав Хорко, бо він любив уживати фрази, яких нахапався в Ламу.

Людство досі тішиться лицемірством, подумав я. Смертні навіть не усвідомлюють, що навіть це їх уже не врятує.

— Ви вже не сунго. Ви яссі.

— Атож, справді, — погодився я. І звернувся до Ромілаю: — Скажи цьому добродію, що я дуже радий бути яссі, що це для мене велика честь. Коли я можу вступити на престол?

— Треба зачекати, — сказав Ромілаю, перекладаючи відповідь Хорко, — поки в царя з рота вилізе черв’ячок. Потім цей черв’ячок обернеться крихітним левом, і в ньому оселиться душа колишнього яссі.

— Якби царські душі оселялися в поросятах, я став би могутнім імператором, а не царком дикого племені, — промовив я, і моє власне зауваження принесло мені дивну втіху. Я пошкодував, що Дафу помер і не зміг цього почути. — Але скажи панові Хорко (той, усміхаючись, нахилив своє повне обличчя, і камінці відтягли мочки вух ще нижче, мов грузила; я міг би скрутити йому голову й відірвати її від тулуба і зробив би це з великою радістю), скажи йому, що це для мене неймовірна честь. Хоча небіжчик цар був людиною кращою і розумнішою, аніж я, я зроблю все від мене залежне, щоб правити вами мудро й розважливо. Я певен, перед нами велике майбутнє. Я втік із дому, бо не знав, до чого докласти рук у себе на батьківщині, і ви даєте мені саме таку нагоду, яку я шукав.

Ось так я говорив, намагаючись, щоб мої слова звучали щиро, проте в погляді моєму палахкотів гнів.

— І доки ми перебуватимемо в цій оселі смерти?

— Його каже, три або чотири дні, пане.

— О’кей? — втрутився Хорко. — Недовго. Ви одружитеся з toutes les leddy[31].

І він став викидати пальці, показуючи десятками, скільки жінок там було. Моїх майбутніх дружин набралося шістдесят сім.