Адам згорнув лист і загострив згини нігтем. Заклеїв конверт, притиснувши кулаком. Потім покликав Лі.

Китаєць просунув голову в двері.

— Лі, скільки часу іде лист на схід країни — на крайній схід?

— Не знаю,— відповів Лі.— Тижнів зо два.

Розділ 29

1

Коли перший за десять років лист до брата було відіслано, Адам нетерпляче чекав на відповідь. Він забув, скільки минуло часу. Лист ще не дістався Сан-Франциско, а він уже питав у Лі: «Чого це він не відповідає? Мабуть, сердиться, що я так довго мовчав. Але ж і він мені не писав. Ні — він не знав, куди писати. А може, він кудись переїхав».

— Та ми ж тільки відіслали листа,— говорив Лі.— Ще рано.

— Цікаво, він справді до нас вибереться? — Адам питав сам себе, сумніваючись, чи дійсно він хоче побачити Карла. Тепер, коли лист пішов, Адам хвилювався, що Карл прийме запрошення. Він став як непосидюща дитина, яка хапає все, що потрапляє під руку. Він чіплявся до близнюків, безнастанно розпитуючи їх про школу.

— То що ви сьогодні вивчили?

— Нічого!

— Облиште! Щось напевне мусили вивчити. Ви читали?

— Так, сер.

— Що ви читали?

— Та оту стару байку про мурашку і коника.

— Вона цікава.

— І ще одну про орла, який викрадає дитину.

— Так, я її пам’ятаю. Забув тільки, що відбувається.

— Ми до неї ще не дійшли. Бачили тільки картинку.