— Але ж я знаю, куди.

— Так, у цьому проблема. Треба або говорити всю правду, або частково брехати. Що ж, примусити вас я не можу.

— Я подумаю про це,— повторив Адам.— А що там за історія з твоєю матір’ю?

— Ви справді хочете її почути?

— Тільки якщо ти сам хочеш її розказати.

— Я розкажу дуже коротко,— погодився Лі.— Мої перші в житті спогади — як ми з батьком живемо у темній халупці посеред картопляного поля, і він розповідає мені історію моєї матері. Він говорив на кантонському діалекті, але, розповідаючи цю історію, переходив на вишукану літературну китайську. Менше з тим. Я вам розкажу.

І Лі зазирнув у глибини часу.

— Спершу мені треба вам розказати вам, що коли у вас почали будувати залізниці на заході країни, то виснажливе вирівнювання землі й укладення шпал і рейок виконували тисячі китайців. Вони становили дешеву робочу силу, працювали багато, а якщо вмирали, це нікого не обходило. Їх набирали головно у провінції Кантон, бо тамтешні мешканці невисокі, сильні, стійкі, а до того ж злагідні. Їх привозили сюди за контрактом, й історія мого батька, мабуть, доволі типова.

Вам, напевне, відомо, що китаєць мусить сплатити всі свої борги не пізніше нашого Нового року. Кожен рік він починає з чистого аркуша. В іншому разі він втрачає суспільну повагу; ба більше — повагу втрачає вся його родина. Виправдань бути не може.

— Непогана ідея,— зауважив Адам.

— Непогана чи погана, але воно так є. Моєму батькові вельми не пощастило. Він не зміг виплатити свою заборгованість. Уся наша родина зібралася обговорити цю ситуацію. А родина в нас дуже шанована. Ніхто не винний, що комусь не пощастило, але несплачений борг лягає тягарем на всю сім’ю. Вони сплатили батьків борг, і він мусив відшкодувати їм, що було практично неможливо.

Але ось що робили вербувальники залізничних компаній — вони видавали на руки всі гроші одразу по підписанні контракту. В такий спосіб вони заманювали чимало боржників. Усе видавалося розумним і почесним. Існувала лише одна чорна туга.

Батько мій був молодий, він щойно одружився, його кохання до дружини було сильне, глибоке і ніжне, а її до нього — просто безмежне. Та все одно вони чемно попрощалися у присутності голів родини. Я часто думаю, що формальні чемні манери слугують буфером для сердечного розпачу.

Людей загнали, як стадо худоби, у темний трюм пароплава, і там вони пробули до самого прибуття у Сан-Франциско за шість тижнів по тому. Можете уявити, щó то були за умови. Однак товар треба було доставити у більш-менш робочому стані, тож людей там не зовсім занедбували. А мій народ вчився жити в тісноті віками, підтримувати чистоту і харчуватися у нестерпних умовах.