— Я звик до гарячого обіду,— заявив він.— Краще відправте тих хлопців подалі, бо від вашого автомобіля нічого не залишиться.

Коли механік неквапно поїв і трохи відпочив на веранді, він відніс свою сумку до спальні Адама. За кілька хвилин він вийшов у смугастому комбінезоні й білому кепі з написом «Форд» на тулії.

— Так,— проголосив він.— Уже вивчили щось?

— Вивчили? — здивувався Адам.

— Та ви що, навіть отой посібник, який лежить під сидінням, не прочитали?

— Я й не знав, що він там є,— відповів Адам.

— Господи,— з відразою промовив механік. Він зібрав докупи всі свої моральні сили і рішуче попрямував до автомобіля.— Що ж, можна вже й почати. Це ж забере казна-скільки часу, якщо ви нічо’ не вивчили.

— Містер Гамільтон учора не зміг його завести,— повідомив Адам.

— Він завжди намагається заводити магнето,— проголосив мудрець.— Ну, гаразд, починаймо. Знаєте принципи роботи двигуна внутрішнього згоряння?

— Ні,— відповів Адам.

— Господи Ісусе Христе! — механік підняв капот.— Осьо двигун внутрішнього згоряння.

— Такий юний і такий ерудований,— тихо промовив Лі.

Хлопець розвернувся до нього і насупився.

— Що ти сказав? — А потім до Адама: — Що сказав цей китайоза?

Лі розвів руками й улесливо всміхнувся:

— Говорити дузе мудрий людина. Мабуть, вчитися коледж. Дузе мудрий.

— Називайте мене просто Джо,— промовив хлопець невідь-чому.— Коледж! Що ті типи тямлять! Здатні вони встановити таймер, га? Чи заточити кінчики? Коледж!

І він виплюнув на землю коричневу тютюнову жуйку як зневажливий аргумент. Близнюки захоплено споглядали його, а Кел набрав повний рот слини, щоб попрактикуватися.

— Лі просто вражений вашим розумінням справи,— пояснив Адам.

Грубість злетіла з хлопця, і її місце посіла великодушність.