Удень постукали; хтось увійшов, не оказуючи шанування. Це Тетьє Роен привіз приладдя для малювання та незакріплені частини триптиха на тому ж ручному візку, яким вранці привіз хліб від "Блідого Зегера". Мельхіор підвівся з ліжка й дивився, як бідняк ставить дошки триптиху під стіну майстерні.

- А тепер ніколи більше! - ознайомив Тетьє.

- Що? — запитав Мельхіор.

Тетьє вказав великим пальцем собі за спину.

- Більше я ніколи не буду бігати й щось робити для цієї бабської зграї, — сказав він. – Хоча й вони не поводилися зі мною погано.

— Вони не зграя, — повільно відповів на це Мельхіор. - Вони поважні, благочестиві жінки. Тому й вдалося налякати їх мною.

— Вони, мабуть,повинні бути страшними гусками, — пробурмотів Тетьє, — що дали себе налякати.

Мельхіор поклав йому руки на плечі; щетинисте, обвітрене обличчя волоцюги стало неспокійним під поглядом художника.

— Ти б повірив, якби тобі сказали, що я уклав угоду з дияволом? — запитав Мельхіор.

Тетьє вишкірила зуби.

– Хто б міг у каплиці, перед Пресвятим Причастям, малювати святого і водночас ладити з дияволом?

Мельхіор грубо струснув його.

— Але ти знаєш, що вони про мене говорять, чи не так?

Тетьє знизала плечима, від прикрості він аж спітнів:

- Багато чого я чую і ще більше забуваю. Хто хоче жити плітками, буде мати пузо повне вітру.

Мельхіор нарешті засміявся. Він відпустив Тетьє й подивився на незакінчений триптих.

— Боюся, мені доведеться залишити його як гарну пам'ятку.

Він хотів заговорити насмішкувато, але голос його був хрипкий, а в кутиках очей горіли сльози. Розгублений Тетьє почалапав до дверей.

- Тетьє! — скрикнув Мельхіор майже наказовим тоном. Гультяй затримався, але, здавалося, йомц якнайшвидше хотілося покинути цю жалюгідну кімнату. — Залишайся зі мною, Тетьє, — смиренним голосом благав Мельхіор, — ти зробиш мені послугу. - Засмагле кутасте обличчя дикуна було сповнене німого подиву. — Залишайся зі мною, — вів далі Мельхіор, — мені потрібен друг. Ми друзі.

Тетьє скочив гримасу й почав чесатися.