— Я беру тебе із собою, — сказав Мельхіор, — для твоєї, а не для своєї втіхи.

- Про що і як тут не йдеться, — голос Тетьє знову набрав зухвалого відтінку.

Коли Мельхіор у супроводі Тетьє прямував до Великого Ринку, він помітив, що люди вітають його частіше і з більшою приниженістю, ніж останнім часом. Перед ратушею стояла почесна варта, цехові хоругви півколом оточували будівлю, у залізних підставках горіли смоляні факели. Двоє міських радників зустріли Мельхіора з незвичайною радістю біля підніжжя сходів і показали Тетьє — волоцюга точно знав, що на нього чекає — вхід до підвалу, де слуги мали чекати обрізки з панських столів. Нагорі бургомістр Церклаес сам прийняв Мельхіора з простягнутими руками, майже притис його до серця. Інші панове, яких він зустрів у передпокоях, були більш небагатослівними, але, звичайно, всі знали, що герцог відвідав Мельхіора у нього вдома, і поводилися відповідно. Разом з ним до бенкетної зали увійшли староста Юстус Сюетмонд і старий нотаріус Генрікус Вольфііус, які все ще розмовляли. Мельхіор побачив, як в зал вступав, шкультигаючи, мавпа єпископа в парадних шатах, оточений цілою свитою каноніків. Кальскен теж побачив художника і навіть люб’язно дозволив йому першим кивком привітати присутніх.

Мельхіору показали місце за столами, розташованими у вигляді підкови, зал був заповнений, ерцгерцог казав чекати на себе. Музиканти зайняли свої місця на галереї, у канделябрах горіли найтовстіші свічки, по стінах були розвішані гірлянди квітів, дружини знатних людей і майстрів гільдій нарядилися найгарніше й барвисто; Мельхіорові вони здавалися — він не міг змінити цього враження — балакучими, пустоголовими птахами, які переміщалися в усі сторони. По залі бігали пажі, спритні, як кольорові павуки, свита панів сяяла барвами мов жуки й метелики, а десь у кутку стояло скупчення ще гарніших чужих птахів із червоно-золотими чубами — в них одразу можна було впізнати тих міньонів[53], яких герцог і його наближеними в подорож в якості живих іграшок.

Коли мажордом сповістив про прибуття правителя ударом жезлу, метушливе товариство відразу ж затихло. Філіп Австрійський з'явився в супроводі двох вельмож, тих самих, що раніше супроводжували його до дому Мельхіора, але тепер він був у білому з ніг до голови – в шовковистому і сріблястому білому - серед двох лицарів, один з яких був одягнений у пурпур, другий аж до гостроносих черевиків вбранні кольору зеленого моря. Пролунали вітальні оплески, з галереї заграли сурми, надворі прозвучала барабанна дріб, щоб усі знали, що герцог сів за бенкетний стіл. І тут же з натовпу пролунав радісний вигук, наче навіть найбідніший містянин на бруківці площі був у захваті від того, що правитель не залишив свого шлунку у Брюсселі.