Філіп трохи постояв у дверях, потім кивнув; бургомістр Церклаес і ден Тульдер провели його під тронний балдахін. Коли він нарешті сів, праворуч від нього Кальскен, ліворуч лицарі з його оточення, а інші за рангом і станом сиділи по боках підкови, Мельхіор відчув, що між цією величною постаттю на почесному місці і молодим, простодушним і серйозним модником, який відвідав його вдень, існує велика відстань. Сам він сидів серед інших ремісників. Були налиті перші келихи, всі обмінялися першими тостами, пронизливі, громові звуки фанфар лилися з галереї в зал.

Це був бенкет, на якому, як бачив Мельхіор, Рада Двадцяти Чотирьох доклала зусиль, щоб показати дещо від пишноти та пишної повноти, якими здавна славилися бургундські володарі; паж, який ставав на коліна перед герцогом з меню, з якого звисали печаті, щоразу, коли на столі з’являлася нова страва — коропи і вугрі, каплуни й заяче сідло — страви, що імітували букети квітів, плаваючі острови в коричневому чи чистому морях, мушлі й тварини — і кришталь мисок, срібло канделябрів, мавританські килими під ногами... Усі багачі пограбували свої житла, щоб накопичити тут, у цій залі, багатство й сліпучу пишноту, належні Філіпу та його чину, і все ж, усвідомив Мельхіор, не без швидкоплинного почуття радості від чужої шкоди — Філіп і його свита, аж до іноземних міньйонів, які не дуже відрізнялися від султанського гарему, мабуть, почувалися тут загубленими, як у варварів і відсталих простаків. Гості, взагалі то, дуже сміялися, але так, ніби розважалися за рахунок тубільців.

Мельхіор мало їв і ще менше пив; часами на нього нападав мимовільний сміх, коли він думав про Тетьє. Час від часу він балакав із сусідами по столу; вони все ясніше давали йому зрозуміти, що чекають точного звіту про його розмову з герцогом, який - з милосердя всіх небесних і земних сил – був в гостях у нього в майстерні. Мельхіор прикинувся дурнем і говорив лише про людську доброзичливість Філіпа, під якою вони могли розуміти все, що їм бажалося.

Стало пізно; перед кожною новою стравою окремий паж ставав навколішки перед князем із menu des entremets[54], слуги пітніли, бігаючи вгору та вниз по льохових сходах і голосно лаялися, але так, щоб пани не чули, дим і запах від свічок огорнули стелю залу, як хмара, з якої можна було вирізати теплий одяг, парох опустився ще нижче, так що було видно лише його маленьку виточену голівку з підтягнутим над столом скапулярієм[55], усі говорили безладно, дами розстібали верхні гачки ліфів, обмахувалися хустками та пір'ям, чоловіки, спотикаючись, вислизали за другим назовні, щоб задовольнити природну потребу.