Містер Вінкл не чекав на нього. Почувши жахливі загрози відважного Даулера, він вистрибнув з портшеза і, впустивши з ніг туфлі, дременув униз по вулиці, переслідуваний Даулером з сторожем. Оббігши круг кварталу, він кинувся у відчинені вже двері свого будинку, грюкнув ними перед самим обличчям містера Даулера, зачинився на ключ в своїй спальні, забарикадирував двері рукомийником, комодом та столом і почав укладатися, щоб з першим променем світанку залишити Бас. Даулер, підійшовши до зачинених дверей, заприсягався крізь дірку в замку, що завтра ж переріже містерові Вінклу горло. Після величезного галасу у вітальні, де серед сили голосів виразно чути було голос містера Піквіка, що намагався втихомирити всіх, мешканці порозходились по своїх кімнатах, і скрізь знову запанував спокій.

Розділ XXVII, де оповідається про важливе й дуже делікатне доручення, дане містером Піквіком містерові Веллеру, і про те, як містер Вінкл тікав від дощу та потрапив під ринву.

Розділ XXVII,

де оповідається про важливе й дуже делікатне доручення, дане містером Піквіком містерові Веллеру, і про те, як містер Вінкл тікав від дощу та потрапив під ринву.

Наступного ранку, значно раніше як звичайно, містер Піквік, ділком одягнений, зійшов униз і подзвонив.

— Сем,— сказав наш герой, коли, відповідаючи на це запрошення, до нього прийшов містер Веллер.— Сем, зачиніть двері.

Містер Веллер зачинив двері.

— Вчорашньої ночі тут скоїлася прикра історія, Сем,— промовив містер Піквік,—історія та примушує мого друга Вінкла побоюватись насильства з боку містера Даулера.

— Це я чув уже від старої леді, як ішов до вас, сер,— відповів Сем.

— І мені соромно признатися, Сем,— стурбовано продовжував містер Піквік,— що, опасуючись цього насильства, містер Вінкл утік.

— Утік? — скрикнув Сем.

— Сьогодні ранком, навіть не попередивши мене.

І я не знаю, куди він подався.

— Він повинен був залишитися та відлупцювати Даулера,— із зневагою в голосі сказав Сем.—І не хитра то була б штука, сер!

— Я й сам починаю брати під сумнів його сміливість та відвагу, Сем,— відповів містер Піквік.— Але не в тім річ. Як би там було, а містер Вінкл зник. Його треба знайти й привести сюди, Сем.

— А ви думаєте, він захоче повернутися, сер?

— Треба примусити його, Сем.

— І хто ж це зробить, сер?— усміхнувся містер Веллер.

— Ви.

— Слухаю, сер.