По них словах містер Веллер вийшов з кімнати і зараз же грюкнув парадними дверима. Повернувся він назад через дві години з таким байдужим виглядом, ніби виконував якесь звичайнісіньке доручення, і приніс звістку, що цього ранку один джентльмен, всіма сторонами схожий на містера Вінкла, виїхав до Брістоля поштовим диліжансом.

— Сем,— сказав містер Піквік, стискуючи йому руку,— ви славний хлопець, неоцінимий хлопець. Їдьте слідом за ним, Сем.

— Гаразд, сер,— відповів містер Веллер.

— Як тільки ви його знайдете, зараз же пишіть мені, Сем. Якщо він пориватиметься тікати від вас, валіть його додолу або замкніть на замок. Робіть з ним усе, що буде треба.

— Я поводитимуся з ним дуже обережно, сер,— запевнив містер Веллер.

— Скажіть йому, що я страшенно схвильований, дуже невдоволений і до краю обурений його незвичайною поведінкою.

— Слухаю, сер.

— Перекажіть йому, що коли він не повернеться сюди з вами, йому доведеться вертатись зі мною, бо тоді я сам поїду по нього й приставлю до Баса.

— Перекажу, сер.

— Ви, думаєте, знайдете його, Сем? — спитав містер Піквік, допитливо глянувши на Сема.

— О, я знайду його, де б він не був,— упевнено сказав Сем.

— Добре,— заспокоївся трохи містер Піквік.— І що скоріше ви поїдете, то краще.

З цими словами містер Піквік передав своєму вірному слузі чималу суму грошей і звелів негайно ж виряджатись до Брістоля шукати втікача.

Сем повкладав найпотрібніші речі в дорожну торбу і невдовзі був готовий до подорожі. Дійшовши до кінця коридору, він спинився, повільно повернув назад і просунув голову в двері вітальні.

— Сер,— шепнув містер Веллер.

— Чого вам, Сем? — озвався його пан.

— Чи правильно я зрозумів ваші накази, сер?

— Я певний того.

— Чи маю я право валити його додолу, сер?

— Безперечно. Цілковите право. Робіть, що визнаєте за потрібне. Я вас не обмежую.