— І, певно, у вас нічогенька практика?— лукаво підморгнув містер Вінкл.

— Чудова. Така путяща, що за кілька років ви спроможетесь скласти всі мої прибутки в чарочку.

— Ви жартуєте? — сказав містер Вінкл. Адже самого товару у вас...

— То лише підробка, голубчику. В половині шухляд нічого немає, а друга половина — не відчиняються.

— Не може бути.

— Факт, слово честі;—і Боб Сойєр, увійшовши до аптеки, щосили потяг за позолочені шишечки кількох фальшивих шухлядок. — В цілій аптеці немає майже нічого, крім п’явок, та й ті вже використані.

— Ніколи не повірив би цьому,— дедалі більше дивувався містер Вінкл.

— Я думаю,— засміявся Боб.— Навіщо тоді була б уся ця подоба аптеки? Та чого ж це ми так стоїмо? Що ви будете пити? Бен, старий приятелю, тягни сюди з буфету питво від шлункових хвороб.— Містер Елен усміхнувся й поставив на стіл чорну пляшку з бренді.

— Ви, звичайно, не будете розводити його водою?— спитав Боб.

— Ні, дякую,— відповів містер Вінкл.— Ще рано, і я волів би зменшити його міцність, коли ви не заперечуватимете.

— Ні в якому разі. Зменшуйте собі, коли сумління це вам дозволяє,— згодився Боб, ковтнувши з великим удоволенням склянку рідини.— Бен, каструлю!

Містер Бенджемен Елен з тої ж схованки витяг мідну каструлю, якою Боб Сойєр, зауважив він, пишався за її діловий вигляд. Коли вода в професіональній каструлі закипіла за допомогою багатьох лопаточок вугілля, видобутого містером Бобом Сойером з ящика, де було написано «Содова вода», містер Вінкл розвів своє бренді, і розмова зробилась загальною. Перебив її вступ до аптеки хлопця в сірій лівреї, в кашкеті з золотим галуном і з маленьким кошиком під рукою.

— А ходи но сюди, волоцюго Том! — гукнув Боб Сойер, коли хлопець увійшов до аптеки.

Хлопець послухався.

— Ти, певно, спинявся коло кожного ліхтарного стовпа, юний ледарю? — спитав містер Боб Сойєр.

— Ні, сер, я не спинявся,— одмовив хлопець.

— І добре зробив,— загрозливим тоном схвалив містер Сойєр.— Хто запросить до себе лікаря, коли знатиме, що його помічник грається в кремушки біля рівчаків або запускає змія по вулицях? Хіба ти не поважаєш свого фаху, плазуне? Порозносив ліки?

— Порозносив, сер.

— Порошки для дитини — у великий будинок, де живе новоприїжджа родина, а пілюлі по чотири на день — старому, гнівливому джентльменові з подагрою?

— Так, сер.