— Оце той хлопець, якого ви бачили тоді в заулку?

Містер Мартін, що, як ми вже пересвідчились, не любив розбалакувати, глянув на Сема Веллера, притакуючи, кивнув головою і буркнув:

— Той самий.

Містер Веллер, який ніколи не був пихатий, приязно всміхнувся до похмурого грума і в чемних виразах ствердив, що «знав його й раніше».

— А я мало не задушив цього відданого чоловіка! — гукнув містер Бен Елен.— Як дозволили ви вашому волоцюзі-лакеєві зводити на неправу путь мою сестру, містер Піквік? Я вимагаю, щоб ви пояснили це, сер.

— Ви мусите вияснити всю справу, сер,— лютував Боб Сойєр.

— Це — змова,— промовив Бен Елен.

— Заздалегідь обміркований злочин,— додав Боб Сойєр.

— Нечесне ошуканство! — верескнула стара леді.

— Справжнє шахрайство,— висловив свою думку й Мартін.

— Вислухайте мене, будь ласка,— попросив містер Піквік, коли Бен Елен упав у крісло, де він пускав кров своїм пацієнтам, і вийняв хусточку.— У цій справі я не брав ніякої участі, як не рахувати, що один раз був присутній при побаченні молодих людей. Запобігти побаченню я не міг і думаю, що, бувши там, усунув плітки, які інакше могли б поширитися. Цим, і тільки цим, обмежилась моя участь; і я навіть не знав, що вони так скоро поберуться. А проте,— поквапився бути точним містер Піквік,— мушу признатись, я не став би перешкоджати їхнім намірам, якби й знав, що вони збираються одружитись.

— Ви чуєте? Всі чуєте, що він каже? — спитав містер Бенджемен Елен.

— Маю надію, що вони чують,— лагідним тоном зауважив містер Піквік, оглядаючись кругом,— і сподіваюся,— додав він, раптом почервонівши,— вони чутимуть і те, що я зараз скажу. Скільки мені відомо, сер, ви не мали ніяких підстав силувати почуття вашої сестри. Навпаки, ви повинні були прикласти всіх сил, щоб заступити їй решту близьких родичів, яких вона була позбавлена змалку. Щодо мого юного друга, то він нічим не поступиться вам, а, може, де в чому і кращий від вас, В усякому разі, я відмовляюсь провадити дальші розмови на цю тему, якщо ви не будете триматись чемніше й висловлюватись коректніше.

— До слів шановного промовця, що його ви оце чули, я маю додати небагато,— сказав містер Веллер, роблячи один крок у напрямі до вовкуватого чоловіка: — один з вашої компанії назвав мене волоцюгою.

— Але тут нема нічого спільного з нашою розмовою, Сем,— втрутився містер Піквік.— Придержте, прошу, ваш язик.

— Я не від того, щоб не висловлюватись у цій справі, сер,— відповів Сем,— але мушу сказати ось що. Може, отой джентльмен гадає, ніби це — стара вже прихильність, так тут не було нічого подібного, бо молода леді з самого початку заявила, що не любить його. Виходить, ніхто не зробив йому прикрості, бо так само було б, якби молода леді й ніколи не бачила містера Вінкла. Оце я й хотів сказати, сер, і, сподіваюся, з’ясував тепер справу цьому джентльменові.