— Еміліє, дитинко моя, — з докором у голосі промовив містер Вордл.— Я ненавиджу брехню та ошуканство. З твого боку це неделікатність і невдячність. Я не заслужив такого, Еміліє.

— Татусю, — відповіла Емілія. — Арабелла знає... кожен тут знає... Джо знає... Я до цього не причетна. Август, бога ради, що ж ви мовчите?

Містер Снодграс, який тільки й чекав, щоб його вислухали, зараз же розповів, як опинився в такому прикрому становищі; як саме побоювання викликати розбрат у родині змусило його уникати містера Вордла, коли той увійшов; як він хотів вийти через інші двері, але вони були зачинені на ключ, і тому він мимоволі залишився. Становище його, правда, прикре, але тепер він найменше шкодує за ним, бо має, принаймні, нагоду заявити перед їхніми спільними друзями, що щиро й глибоко кохає доньку містера Вордла; щасливий сказати, що почуття це — взаємне, і що якби між ним і нею прослалися тисячі миль або котив свої хвилі океан, то й то він не міг би забути хоч на момент тих щасливих днів, коли вперше... і так далі.

Давши собі полегшення, містер Снодграс знову вклонився, подивився всередину свого капелюха й попрямував до дверей.

— Стійте! — гримнув містер Вордл.— Чому ж, в ім’я всього того, що...

— Спалахує, — делікатно підказав містер Піквік, який думав, що закінчення буде гірше.

— Гаразд: того, що спалахує, — згодився на заміну Вордл, — не сказали ви мені цього з самого початку?

— Або не звірились на мене? — додав містер Піквік.

— Та годі вже вам, — стала на захист містера Снодграса Арабелла. — Яка користь питати про це тепер, коли ви придбали гарного зятя і налякали своєю лютістю всіх, крім мене? Стисніть краще йому руку та звеліть дати йому обідати, бо він хоче їсти. А головне — пийте зараз же вино, бо, доки ви не вип’єте своїх двох пляшок, ви просто нестерпні.

Добродушний старий джентльмен ухопив Арабеллу за вухо, безсоромно поцілував її, ніжно поцілував свою дочку і дружньо стиснув руку Снодграсові.

— Щодо одного пункту, то вона безумовно має рацію,— сказав старий джентльмен.— Подзвоніть, щоб принесли вина.

Вино прибуло, і одночасно прибув і Перкер. Містер Снодграс обідав за окремим столом, а по обіді підсунув свій стілець ближче до Емілії без найменших заперечень з боку старого джентльмена.

Вечір пройшов прекрасно. Маленький містер Перкер був у чудовому настрої, розповідав смішні історії і співав сумних пісень, більшість яких потішала не менше, ніж його анекдоти. Арабелла була чарівна, містер Вордл — надзвичайно веселий, містер Піквік — доброзичливий, містер Бен Елен — галасливий, закохані — мовчазні, містер Вінкл — балакучий, а всі разом — дуже щасливі.