— Джо, — сказав містер Вордл, обшукавши всі свої кишені, — чи не на софі моя табакерка?

— Ні, сер, — відповів гладкий хлопець.

— А! пригадав. Вона у мене в спальні. Побіжи та принеси її мені.

Гладкий хлопець пішов у суміжну кімнату і через хвилину повернувся звідти з табакеркою і з обличчям таким блідим, якого ніколи не було в жодного гладкого хлопця.

— Що трапилося з тобою, хлопче?— гукнув здивований Вордл.

— Нічого,— пробелькотів Джо.

— Мабуть, ти бачив там привид? — спитав старий джентльмен.

— Або хильнув чогонебудь, — висловив думку Бен.

— Думаю, ви маєте рацію, — шепнув через увесь стіл Вордл. — Він — п’яний, я певен того.

Бен Елен відповів, що така і його думка. Цей джентльмен бачив силу випадків зазначеної недуги, і тому Вордл переконався, що враження, яке вже з півгодини снувалося в його голові, правильне, і прийшов до висновку, що гладкий хлопець п’яний.

— Попильнуйте його кілька хвилин,— шепнув Вордл.— Зараз побачимо, так воно чи ні.

Безщасний юнак обмінявся десятком слів з містером Снодграсом, і той благав прислати когось, щоб визволити його, а тоді випхнув хлопця разом з табакеркою, боячись, що через довгу відсутність посланця його викриють. Хлопець, поміркувавши кілька часу із дуже збентеженим обличчям, вийшов з кімнати й подався шукати Мері.

Але Мері, переодягнувши свою пані, пішла вже додому, і гладкий хлопець повернувся ще більше стурбований.

Вордл і містер Бен Елен перезирнулися.

— Джо! — сказав Вордл.

— Тут, сер.

— Чого це ти виходив?

Гладкий хлопець розпачливо глянув в обличчя кожного й пробелькотів, що не знає.

— А! не знаєш; га? — повторив Вордл. — Передай сир містерові Піквіку.

Містер Піквік, бувши в чудовому настрої, чарував усіх за столом, а тепер провадив жваву розмову з Емілією та містером Вінклем, чемно схиляючи голову, вимахуючи лівою рукою, щоб підсилити свої зауваження, і весь сяючи ласкавою усмішкою. Він узяв трохи сиру і збирався поновити перервану розмову, коли гладкий хлопець, перехилившися, щоб голова його була на одному рівні з головою містера Піквіка, показав великим пальцем через плече собі й скривив гримасу, огиднішої й жахливішої за яку не кривлять навіть у різдвяних пантомімах.