— Принесіть нам сьогодні найкращого вина, коридорний,— потираючи руки сказав старий Вордл.

— Матимете найкраще, сер,— запевнив коридорний.

— І скажіть дамам, що ми вже прийшли.

— Слухаю, сер.

Містер Снодграс палко й побожно бажав, щоб дами довідались і про його прихід. Він навіть хотів шепнути «коридорний!» в замкову щілину, але в голові його промайнула гадка про можливість з’явлення перед ним зовсім не коридорного. Тоді він сів на свій саквояж і затрусився.

— Перкера ми не будемо чекати й хвилини,— сказав Вордл, дивлячись на свого годинника. — Він завжди акуратний. Як прийде, то буде вчасно, а не прийде, то нема чого й дожидати. А! Арабелла!

— Сестро моя! — скрикнув містер Бенджемен Елен, романтичним жестом обіймаючи її.

— О, Бен, як од тебе тхне тютюном! — промовила Арабелла, досить знеможена цією ознакою любові.

— Правда? — спитав містер Бенджемен Елен.— Правда, Белло? А, може, що й тхне.

І справді, так могло бути, бо він тільки но залишив невеличку милу компанію з дюжини курців — студентів-медиків — у невеличкій залі бара перед жарким каміном.

— Але я страшенно радий бачити тебе, — сказав містер Бен Елен. — Щасти тобі, боже, Белло.

— Здрастуй, Бен, голубчику, тільки прошу не стискуй так, бо ти пожмакаєш мені убрання, — попросила Арабелла, нахиляючись наперед, щоб поцілувати брата.

Замирившись з сестрою, містер Бен Елен піддався впливові своїх почуттів, сигар та портеру і подивився кругом крізь змокрілі скельця окулярів.

— А для мене у вас і словечка не знайдеться?— закричав Вордл, розкриваючи обійми.

— Знайдеться; і багато,— шепнула Арабелла, потрапляючи в обійми старого джентльмена.— Ви — бездушне, жорстоке, нечуле страховище.

— А ви — маленька бунтівниця,— тим же тоном відповів Вордл, — і мені доведеться не приймати вас більше у себе. Таких людей, як ви, що одружуються всупереч цілому світові, треба виключати з пристойного товариства. Прошу! — голосно промовив старий джентльмен.— Обід на столі. Ви сядете поруч мене, Арабелло. Джо! А, кляте створіння! Він чогось не спить.

І справді, на превелике здивування свого пана, гладкий хлопець не спав і тримався напрочуд бадьоро. Очі його були розплющені й дивилися так, немов він і не збирався будьколи їх заплющувати. В його рухах помічалася якась незвичайна жвавість. Зустрічаючись поглядами з Емілією або Арабеллою, він скалив зуби й усміхався, а один раз Вордл міг навіть заприсягнутись, що він підморгнув до них.

Зміна в поведінці гладкого хлопця пояснювалась чимраз більшою свідомістю своєї гідності, яку він відчув, ставши повіреним молодих дам, і всі його підморгування, кивки та гримаси мали запевнити їх в його відданості. Але знаки ці скоріше могли збудити підозру, ніж приглушити її, і тому Арабелла щоразу відповідала на них, насуплюючи брови або хитаючи головою. Гладкий же хлопець брав ці застережливі миги за похвалу собі й підморгував, кивав головою й гримасував з подвоєною енергією.