— З охотою приділю, — відповів містер Піквік.— Дайте стілець вашому батькові, Сем.

— Спасибі, Семі, я вже й сам підцупив, — сказав містер Веллер, беручи стілець. — Надзвичайно гарна година, сер, — зауважив старий джентльмен і сів, поставивши капелюх на підлогу коло себе.

— Чудова, — погодився містер Піквік. — Саме літня.

— Я й кажу, — сезонна година, сер, — ствердив містер Веллер. Тут старого джентльмена напав страшенний кашель, а коли напад минувся, він почав хитати головою та підморгувати до свого сина і зробив навіть кілька загрозливих жестів, чого Сем Веллер уперто не хотів бачити.

Помітивши, що старий джентльмен почуває себе трохи ніяково, містер Піквік удав, ніби розрізає аркуші книги, яка лежала коло нього, і терпляче чекав, поки містер Веллер дійде мети свого візиту.

— Ніколи не бачив я такого дражливого хлопця як ти, Семі, — обурено глянув на сина містер Веллер,— ніколи за життя мого.

— А що ж він робить, містер Веллер?— спитав містер Піквік.

— Він не хоче починати, сер, — пояснив містер Веллер. — Знає, що я не здатний висловлюватися як слід, коли йдеться про щось особливе, і стоїть собі та дивиться на мене, відбираючи ваш дорогоцінний час і роблячи з мене справжній спектакль, замість допомогти бодай єдиним складом. Це не по-синівському, Семі, — сказав містер Веллер, витираючи лоба, — і дуже далеко гід того.

— Ти ж сказав, що сам говоритимеш, — боронився Сем. — Звідки міг я знати, що ти пропадеш з самого початку.

— Ти мусив бачити, що я неспроможний говорити,— відповів батько.— Я збочив з вірного шляху, зі мною скоїлися різні неприємності, а ти не допомагаєш мені. Мені соромно за тебе, Семі.

— Річ у тім, сер, — злегка вклонившися, сказав Сем, — що хазяїн забрав з банку свої гроші.

— Дуже добре, Семі, дуже добре! — із задоволеним виглядом, притакуючи головою, схвалив містер Веллер. — Я не хотів говорити з тобою гостро, Семі. Дуже добре. Гарний початок. Тепер і кінчай ураз.

Містер Веллер від вдячності хитнув головою незвичайну кількість разів і напружено чекав, коли Сем буде продовжувати.

— Ви можете сісти, Сем,— сказав містер Піквік, бачачи, що розмова триватиме довший, ніж він того сподівався, час.

Сем уклонився й сів.

— Батько забрав п’ятсот тридцять фунтів, сер.

— Правильно, Семі, — ствердив містер Веллер.

— До цієї суми треба додати ще гроші, які він виторгував за будинок і за майно, і все це разом становитиме тисячу сто вісімдесят фунтів.

— Ого! — сказав містер Піквік.— Дуже радий. Вітаю вас, містер Веллер, з такою вдалою операцією.

— Заждіть хвилинку, сер, — старий джентльмен урочисто підніс угору руку. — Далі, Семі.