— Чим можу прислужитися, господине Ройдон? — спитав із французьким акцентом чоловік. «Ні, не Шекспір. Але звідки він знає, хто я така?»

— Маєте сургуч для листів? І червоне чорнило?

— Я не аптекар, господине Ройдон, я лишень бідний вчитель. — І його клієнти глухо загомоніли про ненажерливих і пожадливих бакалійників, аптекарів та інших здирників.

— Пані Філд сказала мені, що Джон Гестер виробляє чудовий сургуч для листів. — На цих словах чимало голів повернулося у мій бік.

— Чудовий, але вельми дорогий. І чорнило, яке він виробляє з квітів ірису, також дороге. — Натовп схвально загомонів, підтверджуючи сказане.

П’єр вхопив мене за лікоть.

— Non! — прошепотів він мені у вухо. Та швидко припинив, бо це б привабило до нас іще більшу увагу.

Писар підняв руку і показав нею на схід.

— Ви знайдете його на набережній Павла. Йдіть до «Голови Єпископа», а потім звертайте праворуч. Утім, мсьє Корню знає дорогу.

Я поглянула на П’єра, який, втупившись у якусь точку над моєю головою, вдав, ніби це не про нього мова.

— Справді знає? Дякую.

— Це дійсно дружина Метью Ройдона? — хихикнув хтось позаду, коли ми виходили з натовпу. — Боже милосердний. Недивно, що він має такий виснажений вигляд.

Я не відразу вирушила у бік аптекаря, а натомість почала по кругу обходити величезну споруду собору, не зводячи з нього очей. Зважаючи на гігантські розміри, він був навдивовижу граціозною будівлею, але отой нещасливий удар блискавки зруйнував його екстер’єр назавжди.

— Це не найкоротший шлях до «Голови Єпископа», — зазначив П’єр. Він ішов позаду на відстані одного кроку від мене, а не звичайних трьох і різко наштовхнувся на мене, коли я зупинилася, щоб поглянути на вершечок собору.

— А який заввишки був шпиль?

— Його висота приблизно дорівнювала довжині будівлі. Мілорд завжди дивувався: як же будівельникам вдалося спорудити таку високу будівлю? Якби шпиль був на місці, то це надавало б собору такого вигляду, наче він рветься до небес, а елегантна вежа була мовби продовженням витончених ліній контрфорсів та високих готичних вікон.

Я відчула приплив енергії, схожий на той, що стався зі мною на місці зруйнованого храму богині Діани побіля маєтку Сеп-Тур. Глибоко під собором щось відчуло мою присутність. Я відповіла шепотом. І відчула під ногами легенький рух, потім — задоволене зітхання, після чого те «щось» зникло. Тут була та енергія, до якої відьом наче магнітом тягнуло.

Скинувши з обличчя каптур, я повільно обвела поглядом покупців та продавців на подвір’ї собору. Демони, вампіри та відьми посилали мені легенькі імпульси флюїдів, але довкола буяла велелюдна метушлива активність, і мене важко було помітити, бо я не виділялася з натовпу. Я потребувала більш конфіденційної атмосфери.