– Е-е-е, ні-і-і, Рафаелю Шаєвичу, не кажіть!.. Це ви з поваги до мене…

– Та про що ви?!

– Я знаю, про що кажу. Ви мені хочете приємне зробити, а я хочу пра-а-авду почути. Отож кажу, як воно є: не бачив я в житті жодного єврея-дурня. Жо-о-од-но-го-о-о!.. Отак.

– Ви нас ідеалізуєте.

– Ні-і-і!.. Ні-і-і! Я правду кажу. Пра-ав-ду-у-у… От візьміть до уваги, що з поваги… До уваги – з поваги!.. До уваги – з поваги!.. Ото каламбур, най би їх усіх трафив шляк!..

Сусіда хихикнув, а він спробував скористатися цим і зупинити п’яну, а тому абсолютно беззмістовну розмову.

– Та облиште, прошу пана…

– Ні-і-і, Рафаелю Шаєвичу, не облишу!.. Візьміть до уваги, що з поваги до вас, я не називаю вас розумним жидом, як то заведено у нас казати…

– Та облиште ж нарешті!..

– Рафаелю Шаєвичу! Ви ще молодий порівняно зі мною і приїхали до нас із Києва, який аж стільки часу був під москалями, що ви там геть усе позабували. А я вже такий старий, най би їх усіх трафив шляк, що іще пам’ятаю, як Лвув був м’ястом полскім та як потім, на початку тої войни, до нас прийшли ще перші совіти й почали називати наших сусідів «євреями». То наша сусідка, тітка Ґолда, їм на те відповідала: «Йо-о-ой, нащо таке казати?! Ми є не євреї, ми є жиди!.. Не ображайте нас». Але совіти були дурні й ніц не розуміли, а тому…

Рафаель Шаєвич скрушно зітхнув, відвернувся від п’яного в устільку маленького сухенького стариганчика, який продовжував бубоніти щось своє, хоча співрозмовник його не слухав. А й справді, навіщо слухати, що там верзе сусіда?! Враховуючи кількість випитого, на ранок він все одно нічого не пам’ятатиме.

А напитися сьогодні він не просто мав повне право – він мусив вчинити так! Бо його сім’я дивом вціліла. Хіба що онук зламав ногу… Та враховуючи те, скільки людей на сьогоднішньому авіашоу загинули жахливою смертю, це були справжні дрібниці. Отож онук тепер перебував у лікарні, його батьки (молодша дочка сусіди і його зять) поки що лишалися там. Скориставшись їхньою відсутністю, сусіда видудлив цілу пляшку оковитої за те, що Ісус зберіг його молодшу дочку і зятя живими та здоровими, а онука – хоч і не здоровим, але хоча б живим…

За своє довге життя (звісно, довге не настільки, яке прожив його сусіда – але теж чимале) Рафаель Шаєвич помотався по світу чимало. Зокрема, доводилося йому й літати, це правда… Але щоб їхати кудись за місто, на той Скнилівський аеродром… або як тут кажуть – на Скнилівське летовище, щоб дивитися на якесь там авіашоу?! Облиште, будь ласка. Можливо, ще колись давно, в молоді роки… Але не зараз.