Йшли повільно через те, що Василь був змушений читати статтю на ходу. До того ж, натикаючись на особливо гострі, на межі з «перченими» формулювання, він мимоволі зупинявся, спантеличений сміливістю автора. І чим більше читав, тим міцніше переконувався: ні-ні, цей Сивак не може бути «підсадною качкою» СБУ, ніяк не може!.. Бо якщо цю статтю інспірували «чекісти» – це все одно, що полоснути собі серпом по яйцях! Саме так називають в народі подібний крок. Отже, дарма він сумнівався в цьому хлопцеві! Ох, дарма!..

Потім була півгодинна розмова в кабінеті нардепа Москвіна. Сергій Олександрович дякував пану Василю Кредо за торішню доповідь, прочитану в стінах Спілки письменників, а пану Спартакові Сиваку – за небайдужість і громадянську рішучість. Запевняв, що хоча каденція нинішнього складу парламенту добігає кінця – все ж депутатські запити на предмет перевірки безпечності споруд Дніпровського гідрокаскаду підуть як в Мінпаливенерго, так і в ПАТ «ДніпроГідроЕнерго». Цікавився турботливо:

– Спартаку Андрійовичу, ви казали, що працювали у прес-службі цього міністерства. Ви-и-и… не боїтеся наводити перевірку на це відомство?

– Коли я працював там, – відповідав Сивак, – то намагався підняти цю проблему перед начальниками відповідних управлінь. Пан Кредо не дасть збрехати – ми до них приходили, але все було марно. Між тим, гідрокаскад загрожує мільйонам людей. Це питання державної безпеки України! В такому разі, панькатися з чиновниками недоречно. Нехай відповідають!..

– Будьте певні, наша партія не зніме питання з контролю навіть по завершенні нашої каденції, – запевнив їх Москвін.

Вже потім, полишивши стіни комітетської будівлі й опинившись знов на Шовковичній вулиці, Василь попрохав:

– Анумо розповідай, як це все сталося?!

І Спартак розповів. Виявляється, він майже рік тому пішов з прес-служби Мінпаливенерго й відтоді працював столичним власкором газети «Рупор Донбасу». Платили надто мало, як для київського газетяра з досвідом, отож однією з умов його роботи на луганський тижневик була можливість вільно, на свій розсуд «халтурити» чи, як кажуть журналісти – стрінґувати[103].

Відносини з редакцією тижневика склалися добрі, все йшло як по маслу… Як раптом головний редактор Реваз Берідзе поставив руба питання про рекламний тур газети по об’єктах паливно-енергетичного комплексу. Виглядало це так: проїхатися по всіх електростанціях, по всіх більш-менш прикметних містах і селищах енергетиків, вишикуваних уздовж Дніпра – і всюди пропагувати людей передплачувати «Рупор Донбасу»…

Отак і сталося, що місяць тому наприкінці березня група журналістів тижневика прибула у Вишгород й опинилася в кабінеті гендиректора ПАТ «ДніпроГідроЕнерго» Пташнікова. Попервах Геннадій Автономович слухав просторікування Берідзе з виглядом прихильним і навіть лагідним, але варто було головреду лише заїкнутися про передплату – як ця машкара злетіла з його обличчя, і почервонівши від напруги, він загорлав на Спартака: