– Спарику-у-у!.. І чому ти мене не познайомив з маестро раніше?! Чи є у тебе хоч якесь виправдання, сонько ти лінивий?.. – періодично скрикувала вона, торсаючи чоловіка за плече.

– Ти ж сама не хотіла, – бубонів той крізь сон. – До того ж якби ти на культуролога навчалася, а не на соціолога… А так це не твій предмет.

– Хто не хотіла?! Я не хотіла?! Предмет не мій?! – обурювалася Терезка й негайно визнавала: – Ну так, не хотіла… Та я думала, що маестро Ігнащенко – такий самий огидний тип, як цей твій підшефний бомж, а він… Анатолію Федоровичу, уявіть собі, що мій Спарик узяв справжнє шефство над якимсь там немитим бомжем! Ну, і що ви на це скажете?!

– Наш хлопчик – дуже добра душа, – відгукувався маестро, – у нього просто золоте серце.

– Знаю, що золоте, – зітхала Терезка, – тому й покохала. Але ж погодьтеся, голову на плечах також треба мати! Особливо журналістові.

При згадуванні про «голову на плечах» Спартак аж сіпнувся – бо подумав про Гонгадзе. Втім, ніхто із заднього сидіння цього не помітив, а погляд Жоржа був прикутий до автотраси.

– Спартаку, ти маєш якось завітати в мою майстерню разом з цією чудовою дівчиною, – між тим звертався до журналіста архітектор. І знов до Терези: – Я тобі такі дивовижні речі покажу!.. От тебе ж, наприклад, Терезою звати, чи не так?

– Ага! По-перше, я народилася першого жовтня – за католицькими святцями, це День святої Терези[108]. По-друге, за гороскопом я – теж Терези.

– Коротше, куди не кинь – повний ТЕРЕЗЕЦЬ! – пожартував із переднього сидіння Спартак. – Але це мені навіть подобається.

– Спа-а-ари-ку-у-у!.. – обурювалася вона, проте розгорітися майже сімейному скандалу не дав маестро:

– Чудово! У мене в майстерні є зачаровані терези, які віщують мою долю.

– Су-у-упер! – верещала Терезка і плескала в долоні.

– А ще є краватка, подарована мені особисто Сальвадором Далі.

– Ух ти-и-и!

– А ще мій величезний портрет, який Феодосій Тетянич намалював всього лище за одну ніч. Є у художників така фішка – написати картину за ніч…

– Тетянич – це той самий, який Фріпулья?! Який Хрещатиком ходить?..

– Точно, він самий.

– У-у-у-у!.. Спарику-у-у, коли ми підемо в майстерню до маестро?

– Не раніше, ніж до Києва повернемося, – резонно заперечував Спартак крізь примарний сон.

Отак і минула ніч.