– Щоб ти кинув «ПіК»?!

– Та заспокойся! Я не такий дурний, щоб із всеукраїнського тижневика піти у вузькопрофільний щомісячник… Тільки якщо станеться якась надзвичайна подія, що перекреслить усі мої плани. А так – дзуськи…

Тривало це безперервно!

Були й очні зустрічі.

– Хто це, Спарику?

– Влад Нідзелінський, колишній снайпер. Між іншим, стовідсотковий поляк… але при цьому палкий патріот України! Ми з ним, до речі, на Другому Всесвітньому форумі українців познайомилися. Цікавий чоловік!..

За деякий час:

– А це хто?

– Ляля.

– Як, тобто, Ляля?! Він же нібито чоловік.

– Насамперед, то велика сволота. А «Ляля» – це прізвисько, насправді його Вітьком звати. Віктором… Ми разом навчалися в КПІ.

– Сволота, кажеш?! Але ж сюди на фест приїхав…

– Та-а-а! На фест… Знаю я його. Ляля без того, щоб якийсь ґешефт зробити, дня не проживе. Гарантую, що і тут цей діловар якийсь черговий шахер-махер пропихує, а фестиваль йому до лампочки. Або як каже мій перший головний редактор нині закритої газети «Селянин» Зореслав Бурбела – «до лямпи». Повір вже мені, я цього паскудника знаю, немов облупленого.

І знов:

– Овва! А це що за жінка?!

– Натуська. Коли я працював ще в ІЕЗ імені Патона, вона була в нашій лабораторії друкаркою-машиністкою. А тепер будь ласка – вискочила заміж за іноземця, живе в Нідерландах. Ох, і порозкидало нас життя!..

Та оскільки потік знайомих і телефонні дзвінки не вщухали, Терезка і Спартак зрештою знов розбіглися, домовившись про зустріч вже біля входу на місцевий стадіон ближче до вечора – о 16:00.

Так і вчинили. Там же, на стадіоні, до них приєднався ще й Жорж Матарикін. Він теж був сам, бо маестро Ігнащенко та його продюсерка Руфіна також поринули у свої, дуже специфічні творчі справи. Хлопець же хотів неодмінно потрапити на стадіон, бо туди очікувався приїзд культового чоловічого гурту «Піккардійська Терція».

– Правда?! Та невже?! – Терезка аж підстрибнула від захвату.

– Щось сумніваюсь я, – мовив Спартак стримано.