— Вашмосць! — мовив губернатор в розкішнім жупані з золотим поясом. — Кодацька фортеця гулом своїх гармат вітає вашу милість на берегах Дніпра в незламній твердині нашої ойчизни. Нєх жиє моць Речі Посполитої на берегах Дніпра!

Знову лунко бахнули гармати.

— Ах, яка чарівна музика! — вигукнув коронний. — Приємно слухати, як гармати Посполитої грізним гулом знову заявляють про свою присутність на Дніпрі. Що не кажіть, а це найприємніша музика для моїх вух!

— І для наших, вашмосць! — заволала шляхта. — Це справді незрівнянна симфонія нашої вікторії над вгамованим хлопством!

— Віват! — вигукнув губернатор. — Нєх жиє славний переможець, мудрий муж і блискучий полководець пан Станіслав Конєцпольський!

— Віват! Віват! — галасувало панство.

— Спасибі, спасибі, — дякував коронний. — Панове, раджу вам уважно подивитися на нашу твердиню. Перед вами на скелястому березі хлопської ріки стоїть грізна фортеця Корони. Два роки тому її було захопив запорозький ватаг Іван Сулима. Звідси почалося повстання Павлюка, Остряниці і Гуні. А що ми зараз маємо? Сулиму та Павлюка скарано у Варшаві, Остряницю та Гуню з їхніми прибічниками розігнано. Польський меч щедро напився хлопської крові! Твердиня на Дніпрі знову наша! Більше того, вона стала ще міцнішою, ніж була! Розкажіть про це, пане губернаторе.