Вдамося до свідчень очевидців тих лихих часів.

Із свідчення очевидця, рік 1638-й:

«Их крестьянскую веру нарушают, и церкви Божии разрушают, и их побивают, и жен их, и детей, збирая в хороми, пожигают, и пищальное зелье (порох), насипав им в пазуху, зажигают, и сосци у жен их резали, и двори их и всякое строение разоряли и пограбили».

Не уникли панської «ласки» й самі реєстровці, котрих, за свідченням Самовидця, як і селян, приневолювали «панщину робити», «чистити панських коней», «в дворах грубу, то єсть печи, палити, псов хандожити, двори замітати і до йнших незносних діл приставляли».

Ті, хто не був вписаний в шеститисячний реєстр, козацькими правами не користувалися. Навіть сини реєстровців, як свідчить той же Самовидець, «тую ж панщину мусіли робити и плату давати».

«І так тривало роки і роки. У 1648 році Богдан Хмельницький писатиме в листі до польського короля Владислава IV, що королівські старости й володарі «старинныя поля и виробленыя нивы, отчизны, гумна, мельницы и все козацкое, що есть в уподобаню, выдирают, отбирают быдло; одесятствуют пчелы; коні послідніи, которыми в войску служили, отыймуют, а скаржитися не годиться: прозба за гордыню, жалобы и слезы за бунты, иміют. Полны козаков темницы. Иные явные терпят узы на тілі».