— Ти не можеш лишитися, — заперечив Ґрем. — У нас тільки один човен.

— То й що?

— Як ти повернешся? Ми заберемо його.

— Збудую пліт і тягтиму вздовж берега.

— Будь ласка, Лео. — Японка таки почала упрошувати. — Поїхали назад разом.

— Слухай, бадді. — Американець посерйознішав. — Припиняй це. Я без жартів. Ти ж можеш загинути… Лео, хай там що між нами сталося, я хочу сказати, що досі вважаю тебе другом і…

Левко показав Ґрему середній палець:

— А оце все, що я хочу сказати тобі.

Мулат стулив рота і відвернувся. Якийсь час вагався, ніби готуючися знов заговорити, але так нічого й не вимовив і пішов до намету. Сатомі щось жалісно зашепотіла, не пускаючи хлопця в намет. Той зашипів у відповідь, відтіснив дівчину і поліз усередину.

До намету підійшов Семен. Опустився навпочіпки і, не зазираючи, відчеканив:

— Я лишаюся з ним.

— Що ти сказав? — висунувся американець.

— Я піду разом із Лео.

Мулат грубо вилаявся. Ще один.

— Куди ви, в дідька, підете?

— Шукати Паїтіті.

— Ви сказилися! Ти нічого кращого не міг придумати?

— Він не передумає, я знаю Лео. У нього гординя заввишки з Бурдж-Халіфа у Дубаї.

— Але це не причина лишатися з ним у цій немислимій гущавині!

— Це я винен. Потрібно було розповісти йому все ще до початку поїздки. Можливо, ми б не поїхали, але точно уникнули б цієї ситуації. Я не можу покинути його напризволяще.