Зненацька Ґрем відчув лоскотання в животі. До такого він виявився геть неготовим. Левко з Семеном були беззаперечними лідерами в усьому, що стосувалось вибору маршруту й організації експедиції. Вони приймали рішення і відповідали за них. Залишитись наодинці означало взяти на себе всю відповідальність. Ґрем сумнівався, що зможе самотужки вивести Сатомі з лісу. А що, як вони заблукають? Або човна не виявиться на місці? Або… Та яка, в біса, різниця: чого тільки не може трапитись у цьому смарагдовому пеклі?! Мулату, більше ніж Левку, не хотілося лишатися сам-на-сам із джунглями.

— Семе, це неправильно, — стараючись не видавати хвилювання, заторочив Ґрем. — Не відступайся. Давай ще раз спробуємо його переконати.

Поруч із американцем вигулькнуло кругле личко Сатомі.

— Я теж залишаюся.

— Ти?! What the fuck?! Ти при своєму розумі?

— Сем має рацію. Ми не можемо покинути Левка самого.

— О Господи… У вас від спеки скипілися мізки, та ви просто…

Семен підвівся і почовгав назад до вогню. Він сказав усе, що мав сказати. А далі — хай буде як буде. За його спиною американець щось запально доводив своїй дівчині. Сатомі час від часу не менш запекло протестувала.

Сьома присів коло українця. Безмозкі жуки один за одним пікірували в полум’я. Деякі влітали просто у пурпурні вогненні язики і лускались, видаючи чудний звук, схожий до попкорну, що репає на сковорідці. Інші падали неподалік, але продовжували, плавлячись і агонізуючи, отупіло повзти до вогню — назустріч смерті.

Переказувати розмову не було сенсу. Левко і так усе чув.

— Ти знаєш, куди йти?

— На захід. Якщо Твердиня існує, то вона десь там…

— Добре. Я лягатиму. До завтра.

Левка терзали суперечливі відчуття. Він перекрутив епізод на свою користь, лишив за собою останнє слово, але… не відчув ані крихти радості. Вони лишаються у Мадре-де-Діос. Чорт забирай, невже воно того варте?! Він подумував гукнути Сьому, спитати, чим той пояснює зникнення дзвонів, чи справді вважає, що їхня ватага забралась надто далеко, і ще багато речей, які неабияк бентежили. Але не наважився. Натомість сказав:

— На добраніч.

Семен поліз у спальний мішок. Стало тихо.

То була їх точка неповернення. Остання мить, коли вони ще могли впливати на подальші події.