Не минуло й двадцяти секунд після пробудження, а звуки наблизилися впритул. Хруст гілок і страхітливе притлумлене рохкання лунали на самісінькій межі табору. Левко раптом згадав про противедмежий спрей; наплічник лежав поряд, і, запустивши руку всередину, хлопець дістав балончик і стиснув його в руці.

— Швидше! — цокаючи від страху зубами, підганяв українець.

— Світло! — благала Сатомі.

— Треба тікати. — Ґрем кинувся в бік, протилежний тому, звідки долинали звуки, але тут-таки повернувся назад. Самому пірнути в таку темряву? Нізащо! — Чого ви сидите? Побігли!

Ніхто не звернув на нього уваги. Семен намагався знайти ліхтар.

— «Vektor’а» немає! Не можу… не знаю, де він.

— Чорт! — Від шаленого припливу крові думки Левка понеслись галопом, наче стадо наляканих мустангів. Він згадав: — Headlamp[105]!

— Що?

— Твій налобний ліхтар.

Сьома згадав про ще один діодний світильник «LED Lenser H7», який за допомогою спеціального ременя кріпився на голові.

— Точно!

Росіянин хутко підтягнув спальник і обнишпорив його руками. Через секунду пальці наштовхнулися на налобник.

— Є!

Несподівано тріск і рохкання обірвалися. Довкола стало настільки тихо, що хлопці без зусиль розрізняли дихання одне одного — поквапні нашорошені схлипи.

— О Боже… — застогнав Ґрем.

Що б там не було, воно щойно пробилося крізь зарості і зараз стоїть на межі табору. За кілька метрів від них. Мовчки.

— Вмикай, — затерплим голосом попросив Левко.

Тремтячими руками Сьома дістав ліхтар. Спершу начепив його на голову і тільки тоді ввімкнув батарейку. Лампа виявилась достатньо потужною, прорубала у темряві виразний коридор.

Наступної миті троє хлопців і дівчина хором заволали: