Тручи очі, Ґрем із Левком роздивлялись навкруги. Майже повсюди погляд упирався в сірувато-коричневі колони стовбурів. Левко подумав, що за такими можна заховати танкову колону — запросто, один за одним, — і, поки не обійдеш, нічого не побачиш.

— Нам треба повернутися в табір, — сказав Семен. — І оскільки у нас на руках немає ніякої зброї, це треба зробити тихо. Розумієте?

Левко і Ґрем кивнули. Про себе українець здивувався. Дивлячись на Сьому, він не міг повірити власним очам: як виявилося, серед них трьох шведський «ботанік» має найбільші яйця. Звідки така витримка?

— Тоді пішли.

Почали скрадатися: попереду Семен, за ним Левко, американець позаду.

Коли вийшли з-поміж бавовняних дерев, довкола посвітлішало. Вдалині проступила чистина, на якій розташувався табір. Крізь листя кущів і нижчих дерев проглядалась яскраво-жовта крівля намету.

Сьома припав ледь не до землі і задріботів до табору. За десять метрів від намету він упав на черево і поповз. Американець із українцем наслідували його приклад. За хвилину всі троє лягли в кущах навпроти вогнища.

— Щось бачиш? — штрикнув ліктем товариша Левко. Як і під час перебіжок, він тримався трохи позаду Семена.

— Намет, рештки вогнища, спорядження… ніби все на місці.

— Ні. Я не про те. Щось незвичайне?

Росіянин не відповів. Лео підповз ближче і тієї ж миті одночасно з Сьомою побачив силует. З іншого боку вогнища, якраз у тому місці, де вчора з’явився чорношкірий, хтось стояв.

— Бля, — затремтів Левко. — Ти бачиш?

Силует стримів нерухомо.

— Тс-с… Бачу.

— Це той самий?

— Не певен. Може бути.

— Тікаємо.

Спершу Сьома теж перелякався, але його критичний розум остудив переляк, швидко розклавши усе по полицях.

— Стій. — І він схопив українця (котрий уже готовий був дати драла) за футболку. — Не може бути.

— Чого не може бути? — істеричним шепотом видав Левко, висовуючи перед собою порожній балончик з газом.