— Це той самий негр, подивись на надутий живіт, але… він не міг стояти там усю ніч.

— Але… — Левко не мав що сказати. Очі вилазили з орбіт.

Роздивившись обриси людини, Ґрем запхикав і зарився обличчям у листя.

Семен тим часом поповз уперед. Левко не рушив з місця, не відважуючись окликнути товариша. Незабаром росіянин сягнув краю заростей і вистромив голову.

Лео думав, що в нього розірветься серце.

— Він мертвий, — несподівано голосно проказав Сьома.

Для мулата й українця слова пролунали немов гарматні залпи.

— Чого ти горлаєш, бевзю? — засичав Левко.

— Цей хлопчина мертвий, а більше нікого немає.

«Ага, хлопчина, — подумав Лео, — ти б його ще друзякою назвав».

— Але він стоїть!

Семен придивився уважніше:

— Він не стоїть. По-моєму, його повісили.

— Що ти плетеш?

Росіянин підвівся і вступив на територію табору. Левко і Ґрем перечекали кількадесят секунд, після чого також підвелися і несміливо виткнулися з лісу.

За ніч із табором нічого не сталося. Усі речі лежали на місцях. Усе було так само, якщо не зважати на чорношкірого мертвяка, підвішеного вертикально за кілька метрів від залишків багаття.

Хлопці обережно підбиралися до тіла. Левко і Ґрем косилися по сторонам, несвідомо чекаючи наскоку невідомого ворога. Сьома зирив тільки на негра.

Невдовзі стало зрозуміло, що підвісили мертвяка не за горло. Мотузка проходила під пахвами, стискаючи груди і трохи розводячи в боки захололі руки. Значно тонша поворозка на рівні лоба обвивала голову і припинала її до основної мотузки. Завдяки цьому голова не звішувалась на груди і моторошно закочені очі дивилися просто вперед.