Твердиня скиглила від протягів. Здавалось, у підземних ходах, десь глибоко в надрах Паїтіті загубилось доісторичне чудовисько, і зараз, осліпнувши, усвідомило, що приречене блукати в пітьмі до кінця часів, марно шукаючи вихід на поверхню, і застогнало. Тягуче, утробно й озлоблено.

CVI

Решту дня хлопці трималися разом, наче побоювались, що, коли ходитимуть нарізно, хтось прочитає їхні думки. Після обіду, стараючись не привертати уваги, вони зібрались біля північного краю горішньої тераси, навпроти великої піраміди. Розсілись, звісивши ноги з краю, і якийсь час вдавали, що насолоджуються краєвидами безмежної розкошланої сельви. Втім, перестороги були марними — попри незбагненне пожвавлення, що сповнювало терасу того спекотного суботнього пообіддя, бранців ігнорували.

Заспокоївшися, хлопці заходились вивчати місцевість, закарбовуючи найменші деталі, що можуть стати у нагоді під час нічної вилазки. В тому місці, де вони сиділи, край шостого рівня відступав від стіни тераси (тобто сьомого рівня) метрів на три-чотири. Далі вниз аж до бруґмансії, що приліпилась на боці четвертого уступу Твердині, тягнулася практично прямовисна стіна. Навіть на найширший виступ навряд чи помістилася б людська ступня.

— Тут нагорі прив’яжемо зелену climbing rope, по ній ми з Ґремом спустимось на шостий рівень. Потім Ґрем стане над місцем, де росте бруґмансія, обмотається канатом і триматиме так, поки я спущусь і нарву квітів, — окреслив план Левко. — Ви з Сатомі пильнуватимете на терасі.

Росіянин жував травинку і, прищурившись, водив очима навкруги. Сатомі, уткнувши підборіддя в коліна, з тугою дивилась удалечінь.

— Спускатись краще там. — Сьома показав праворуч: навпроти великого намету, що слугував їдальнею, кам’яний схил був пологим. Крутизна в цьому місці не перевищувала 45°. — Мотузку прив’яжемо до одного з кілків, на яких тримається намет. — І винувато: — Я не зможу її втримувати.

Українець уважно обдивився запропоноване Семеном місце спуску. Ухил виглядав ідеальним. По ньому можна було запросто спуститися без страховки. Навіть піднятися, якщо вночі не піде дощ і на ногах буде неслизьке взуття. З мотузкою підйом (хай і у зливу) займе лічені секунди. Єдиний недолік означеного місця полягав у тому, що бруґмансія росла метрів на двадцять західніше.

— Ти тоді не над нами стоятимеш, — зауважив Левко. — Як подаси знак, якщо хтось наближатиметься?

Поміркувавши хвилину, Сьома знайшов відповідь:

— Блимну ліхтарем. Згори промінь не буде видно, а ви знатимете, що треба залягти і перечекати. Нехай один раз означає небезпеку, а потрійне блимання — що все минуло і вам можна продовжувати.