Ґрем подався до місця, де наповзали одна на одну велика і мала піраміди. Неподалік лінії дотику розкинула листя присадкувата пальма. Мулат видряпався і заліг у виїмці між пірамідами. З боку вертолітного майданчика його затуляв конус меншої західної піраміди, від тих, хто прямував до спуску в підземелля чи простував від нього, його ховала пальма.

— Що він робить? — Сатомі покосилась на Семена.

Довантаження тривало ще чверть години. Потому вантажний відсік зачинили, мотори заревли, переходячи на злітний режим (мачігуенга сипонули врозтіч), і порожній семитонний «Мі-17» легко відірвався від землі.

Ґрем спокійною ходою повернувся до хлопців і дівчини.

— Полетів Джейсон, троє пілотів (ну, це зрозуміло), двоє зі служби безпеки і четверо перуанців. Останні одяглись так, як одягаються горяни в Куско. Зброю, крім Джейсонових «цереушників», ніхто не брав.

— Значить, за припасами, — резюмував Семен.

Левко довго дивився в той бік, де зник «Мі-17» (вертоліт летів низько, а тому щез із поля зору раніше, ніж віддалився звук його лопатей), а тоді опустив погляд на Сьому:

— Що скажеш?

Очі українця палали.

Росіянин відразу здогадався, що крутиться на думці у товариша:

— Пригальмуй, Лео, — тепер навіть Семен вважав, що вони надміру квапляться, — ми не готові.

— Цієї ночі у нас на руках буде мішок бруґмансії. Десятеро людей полетіло геть. Що ще потрібно?

— Я правильно зрозумів: він хоче драпати завтра? — вискнув мулат.

— Завтра неділя, — взявся доводити Левко, — мачігуенга не працюватимуть, тобто обідатимуть разом з людьми Кіспе і вченими.

— Лео, має рацію, — схилилась до хлопців японка, — іноді в будні робітникам подають на годину пізніше.

— Ні! — відсахнувся Ґрем Келлі (Сьома знов зауважив страх у його очах). — Ідіоти.

— Заткнись! — гримнув українець, крутнувся до Семена і повторив запитання: — Що ти думаєш?

Сьома гарячково міркував. Була одна проблема, котру вони всі усвідомлювали, але не хотіли обговорювати: Джейсон Х’юз-Коулман рідко обідав за одним столом із усіма. Вчені також іноді не з’являлись на сніданок чи обід, уникаючи компанії грубуватих солдат Кіспе, і тоді їжу їм приносили в лабораторію. Проте жодного разу Семен не бачив, щоб хтось носив їжу Джейсону. Або йому готували окремо, або ж він готував собі сам. Що в будь-якому разі означало: сивочолий американець не їсть зі спільного казана. Через відліт Джейсона думка пришвидшити початок операції не виглядала аж такою навіженою.

Нарешті росіянин заговорив:

— Плюс: оскільки Джейсон рідко хаває разом зі своїми підлеглими, нам не доведеться вигадувати, як його… м-м… нейтралізувати. Мінус: ми не знаємо, коли вони повернуться.