— О’кей? — востаннє перепитав Сьома, випроставши праву руку в напрямі ангарів, чиї сталеві боки чорніли за вертолітною площадкою.

Перуанці радо заремиґали, тицькаючи вгору великим пальцями:

— О’кей, о’кей!

І Семен віддав їм нетбук.

Досягнувши галереї, що вела у підземелля, хлопці не стали спускатися. Спинились і вимкнули ліхтарик. Чекали, щоб пересвідчились, що вартові не повернуться.

— Вони сперечалися, де краще заховатись від дощу, — сказав Сьома. — Думаю, вони не в’їхали, що ми їх розвели.

— Чудово. Значить, іще півгодини — і починаємо, — прошепотів Левко.

На годиннику було десять хвилин до півночі.

CIX

19 серпня 2012 року, 00:23 (UTC – 5) Паїтіті

Вітер розійшовся, і сельва зловісно шуміла. Хмари повзли низько: моторошні кошлаті моцаки проступали навіть без ліхтаря. Пахло озоном.

Щойно хлопці й дівчина виткнулися з галереї, буревій став тіснити їх до бараків. Йти, не пригинаючись, було неможливо. Левко ніс торбинку, зшиту з клаптів футболки і моток тоншої альпіністської мотузки, Ґрем тягнув на плечі канат, а Сьома тримав у руках ліхтар. Вони пройшли повз навіси (стільці перекинуло вітром і позносило на стежку) і без пригод дістались до намету-їдальні.

В цей момент торохнула перша блискавка.

Небо розірвалось із оглушливим тріском. Крізь залляту крицево-синім світлом прогалину вихопились голки гострого полум’я. Блискавки розкремсали на шмаття кипляче небо, і одна з них, корчачись, провалилась у ліси за сотню метрів від Твердині. На секунду стало світло, як удень, і друзі побачили, що половина центральної піраміди повністю вгрузнула в сіру імлу, а найнижчі клапті хмар, немов кущі перекотиполя, котяться по терасі.

Сатомі скрикнула і схопилася за Ґрема. Хлопці поприсідали ще нижче і повтягували шиї. Відголоски грому висіли над сельвою ще секунд десять, поки не розчинилися у вітрі.

Левко повернув голову, спробувавши в темряві зазирнути в обличчя Семену, проте розрізнив лиш невиразний контур. Хлопці думали про одне й те ж: якщо почнеться гроза, то височенна туша Паїтіті, що здіймається посеред рівнинної сельви, буде чи не єдиною ідеальною мішенню для блискавок. Вони лупитимуть в усе, що можна і не можна, на терасі. Якби в цей момент росіянин запропонував скасувати спуск за бруґмансією, Левко з радістю погодився б. Усе з самого початку пішло не так, як він собі уявляв. Натомість Семен намацав у темряві плече українця і сказав: