Ось і піраміда. Японка спіткнулась, і вітер притис її до гладенької, мов скло, чорної грані. Вона пройшла праворуч, вперлась у меншу піраміду і присіла біля її кута.

У цьому місці вітер буквально оглушував. Маса повітря, що розбивалась об північну грань, розламувалась на два потоки і проривалась крізь виїмки між ребрами великої та малих пірамід, створюючи несамовитий протяг. Сатомі не чула нічого, крім стугону бурі, і майже нічого не бачила, адже вітер нестерпно колов очі. Вона не помітила б вартових, навіть якби перуанці пройшли за три кроки від неї.

«Для чого вони послали мене сюди? Чим я тут зможу допомогти? — злилась японка, щоправда, в душі розуміючи, що ні Семен, ні Левко не сподівались на таку негоду. — Так, візьми себе в руки», — наказала вона собі. А тоді в голові прохопилась думка про підвітряну сторону меншої піраміди. Там не так дме. І бачити вона зможе більше.

Сатомі навпомацки подалась назад і видряпалась на місце перетину двох пірамід (з цієї точки кілька годин тому Ґрем спостерігав за відльотом «Мі-17»). Дівчина підтягнулась на руках і перекинула праву ногу через ребро, коли вловила спалах світла за спиною. Вслід пролунав розкотистий удар (у вуха наче спиці повстромляли) і сяйнуло вже зліва, сильніше. Піраміда задрижала — японку підкинуло і потягло вздовж західної грані. Сатомі заверещала. Вона закричала так голосно, як тільки могла, але не почула себе. Після спалаху вона не чула нічого.

Секунду Сатомі здавалося, що вітер утримає її і викине за межі Твердині, та зрештою сила тяжіння перемогла. Дівчина впала: спершу на грань, а потім з’їхала вниз, ударившись плечем і головою об землю. Раптова тиша шокувала. Буря не припинилась, але навколо стало тихо, наче в соборі перед молебнем. Не змінюючи положення, японка доторкнулась рукою до лівого вуха. Волосся злиплося, шкіра була вогкою. Дівчина також відчула, як щось схоже на шмарклі скапує з ніздрів. Висолопила язик і лизнула верхню губу. По роті розійшовся кислуватий металевий присмак. «Кров…» — подумала Сатомі. Піднесла до очей руку, котру прикладала до вуха, і побачила, що вона аж чорна від крові.

Так і не зрозумівши, що її оглушило ударом блискавки, дівчина знепритомніла.

Об землю застукотіли великі краплини.

CXI

Бідолахи стомились, але не наситилися. Хіть ніяк не минала.

Якийсь час вартові-перуанці соромилися один одного і просто дивились «кіно». Та зрештою бажання взяло гору: хлопці поскидали штани і запрацювали кулаками. За півгодини вони понатирали члени до крові, їхні передпліччя набухли й боліли, але спинитись не могли. Стількох голих жінок вони не бачили за останні десять років. Та де там! За все своє життя. Ще й яких жінок! Красуні з «Virgin» не йшли ні в яке порівняння з проститутками в Пуерто-Мальдонадо. Хтозна, коли ще випаде таке щастя…