— Amigo, que te pasa? Te sientes mal?[158]

Левко не відповідав і не дивився в його бік. Тільки закашляв сильніше, а у перервах між «приступами» почав стогнати.

Перуанець сів у гамаку, ледь не впустивши на землю автомат, і підозріло прищурився. Потому встав, зробив крок у перед, зупинився, недовірливо схилив голову.

— Estа́ bien?[159]

Бічним зором українець помітив, що вартовий закинув АКМ за спину. Серце радісно затокотіло. «О так, аміґо, давай, зроби ще одну помилку… підійди ближче…»

— Te sientes mal?

Кілька кроків назустріч. Замість здивування в очах затеплилось співчуття (чи радше якийсь його закостенілий замінник).

У відповідь Левко прохрипів одне з небагатьох слів, що знав іспанською:

— Ayúdeme…[160]

Ось вартовий уже поряд, починає схилятися і витягує руку, щоб торкнутись хлопця…

В цю мить з боку центральних пірамід долинув нелюдський вереск. Хтось із тих, кого ще не здолала бруґмансія, подерся, минаючи сходи, прямо по гладенькому схилу піраміди, при цьому вивергаючи з рота безглуздий набір звуків, який нагадував поєднання воронячого каркання і підсиленого гучномовцем ремиґання віслюка.

Перуанець озирнувся, на лице набігла тінь. Він уперше з часу пробудження задумався не про те, чому українцю погано, а про те, чому той прийшов сюди, до пальмового гаю.

Щойно він відвернувся Левко підтягнув ноги під себе і розпрямився, наче відпущена пружина. Від несподіванки вартовий відступив. Убік, не назад. Левко стрибком перемістився до нього, притискаючи хлопця до прірви.

— Прикро, але в мене немає іншого вибору, — процідив хлопець українською.

— Que?[161] — Вартовий ще не розумів, що відбувається, але вже потягнувся по АКМ. Це стало фатальною помилкою. Слід було відштовхувати українця, а не хапатися за зброю.

Левко по-звірячому вишкірився, набрав у легені побільше повітря і щодуху заревів:

— THIS IS SPARTA-A-A!!! — після чого потужним стусаном ногою у живіт скинув вартового з тераси.

Перуанець полишив автомат і інстинктивно опустив руки, шукаючи опори. Але опори не було. Він шугонув у прірву. Левко неабияк постарався: після того, як вартовий промайнув повз пристінну терасу шостого рівня (єдину більш-менш широку на даній ділянці Твердині), шансів зачепитись у бідолахи не було. Вартовий, перекидаючись, покотився вниз, пролетів двадцять п’ять метрів і гримнувся об трапецієподібний виступ, що випинався з четвертого рівня.

Ґрем, Сатомі і Семен підбігли до Левка.