Барак перестав диміти. Стовп диму, схожий на брудну чорну пуповину, що тягнулась до розріджених хмар, повільно розсмоктувався в атмосфері.

Поки Род розправлявся з пожежею, Джейсон обстежив кілька мачігуенга, що покотом валялись довкола бараків. Покійників він не знайшов, всі до одного були непритомні. Більша частина — із загидженими штанами, один був голий, в іншого прикриті повіками очні яблука часто сіпались, але на жодному з індіанців не проступало слідів від насилля. Отже, перший варіант також не підтвердився. Джейсон міг уявити що завгодно, але тільки не картину того, як обдристані до колін мачігуенга намагаються захопити Паїтіті. Ніякого бунту не було.

— Босе! — з-за бараків надійшов оклик довготелесого Рода Холмґрена. — Сюди.

Джейсон підбіг до краю тераси і спрямував погляд туди, куди показував рукою Род.

— Що там? — примружився він. Роки, коли сивочолий міг похвалитися добрим зором, давно минули.

— Ще один хлопець із загону Амаро.

— А… — Джейсон охрип від диму. — Думаєш, він живий?

— Мертвий, босе. І наскільки можна судити з такої відстані, околів він не через те, що звалився туди.

— А через що?

— Його застрелили.

«Що ж це за хрінь така? — вдруге спитав себе Джейсон. — Вторгнення?.. Але де, в дідька, нападники?»

— Бери Луїса, спускайтесь у підземелля, — розпорядився Х’юз-Коулман. — Виведіть на поверхню всіх наших, хто лишився в живих… — Замислився. — По дорозі гляньте, чи на місці золото, і що в лабораторіях. Я обстежу західну частину тераси. — Насправді Джейсона цікавив тільки котедж. Якщо це вторгнення, і нападників нема, значить, вони взяли все, що їм було потрібно, і вшилися. Гроші, документи, записи і дев’яносто відсотків аномальних зразків зберігались у нього в хатині.

— О’кей, Джейсоне, — Род Холмґрен переступив з ноги на ногу.

— Виконуй! — нетерпляче рявкнув Х’юз-Коулман.

— Босе… — незграбно ворухнув маслакуватими плечима Род. — А що тоді?

Не розтуляючи губ, Джейсон видав горлянкою химерне хурчання і промовив:

— Спочатку треба знайти когось, хто пояснить, що сталося. — Подумавши про Кіспе, Джейсон скреготнув зубами. «Я залишив недоростка наглядати за Твердинею… На два дні… Всього лише на ДВА ДНІ!» — Чоловік завівся, але своєчасно схаменувся, погамувавши лють у зародку. По-дурному когось звинувачувати, поки не знаєш, що скоїлося насправді. — Там буде видно, Роде.

І вони розійшлися. Лу з Родом із гвинтівками напоготів підтюпцем побігли в галереї, а Джейсон заспішив повз «Мі-17», що невпинно молотив повітря лопатями, до свого будинку.