Літери вивели пальцем: де-не-де на краєчках букв виразно проступали відбитки.

Попри абсолютну амнезію (останні дев’ятнадцять годин укривала тотальна чорнота), Сьома припустив, що слова написав він. Наскільки йому відомо, тільки двоє людей в Паїтіті знають російську: він і Левко. Якби послання лишив українець, слово «ЭЛЕКТРОН» було б написане українською, через «Е».

Сьома спершу не надав значення написаному. Згодом, повівши очима вгору, натрапив на грань меншої піраміди і сіпнувся. На чорному тлі невідь-чиєю кров’ю (але, безсумнівно, його — Семеновою — рукою) була вималювана та сама фраза:

АТОМ — ПРОТОН — ЭЛЕКТРОН!!!

Її завершували три знаки оклику, що мали підтверджувати важливість чи щось таке.

На цьому послання не закінчилися. Ледь піднявши голову, росіянин спостеріг за три метри від себе великі, викладені з деревної кори літери. Перед тим як читати, він покосився вбік (враховуючи, що все ще лежав на боку, це було радше вниз, ніж убік), відмітивши, що з усіх трьох дерев, що ростуть у цій частині тераси, дочиста обдерто кору.

«Це ж треба, щоб так гребло», — подумав він, після чого, задерши голову, зиркнув на напис. Першим йшло слово АТОМ. Далі Семен міг не читати.

Що він хотів цим сказати? Адже це неспроста. Він ніколи нічого не робить просто так. Щось трапилося, поки він був під дією алкалоїдів, щось таке, що конче слід було зафіксувати і донести до того моменту, коли дурман вивітриться з голови. От тільки спробуй розбери, що йому там приверзлося. «АТОМ — ПРОТОН — ЕЛЕКТРОН», — що це може бути? А раптом це результат галюцинацій і ніякого змісту в ньому немає?

Ухкання «Мі-17», що спускався на захищену з трьох сторін площадку перед великою пірамідою, перервало роздуми. Сьома вигнувся, щоб поглянути на вертоліт, і застогнав від скаженого болю, що прострелив крізь ногу аж до грудей. Вперше з часу пробудження він опустив підборіддя і зиркнув на ногу. Гіпс розламався у чотирьох місцях. Нога стирчала під ще гострішим кутом, ніж після перелому, литка розпухнула, збільшившись удвічі, і посиніла. З-поміж уламків гіпсу стікала в’язка кров.

Медицина — одна з галузей, в яких Семен петрав найменше, проте йому вистачило поверхового погляду, щоб усвідомити, що при таких пошкодженнях ходити рівно — так, як ходив раніше, — він ніколи не зможе. Та й чи ходитиме?

Росіянин захотів перевернутись на спину, щоб вмоститись (наскільки дозволяв його стан) зручніше. Йому це вдалося, проте нижня частина лівої ноги залишилась лежати так, як лежала. Вона здавалась мертвим відростком, який з’єднується зі стегном лише шкірою. Біль, який вибухнув під час перевертання, виявився таким скаженим, що свідомість превентивно відімкнулась, погасла, наче екран телевізора, чий штекер висмикнули з розетки.