Сьома прикусив язик, на секунду відчувши, як кисло-солодка кров потекла по зубах і щоці, а тоді поринув у темряву.

CLI

Японка тихо плакала, скулившись у кутку «нори» і втупившись в одну точку.

Ґрем відкрив очі і прискіпливо вивчав заґратований світильник на кам’яній стіні, не розуміючи, де він. Якби не пхикання Сатомі, він подумав би, що все ще перебуває уві сні, в якійсь печері з романів Толкієна.

Коли плач привів його до тями, мулат згадав розмову біля хатини Джейсона, вбивство перуанця на південному схилі Твердині і узвар з бруґмансії. Момент, коли він розбив чашку під ногами Левка, був останнім, що вдалося витягти з мозку. Далі йшла суцільна порожнеча. Спогади не просто затерли (адже затерте має властивість раніше чи пізніше відновлюватись), а безповоротно вирізали, наче шматок кіноплівки.

Американець із острахом обдивився себе, але переконався, що цілий. Ноги затерпнули й огидно свербіли, коли він намагався ними поворушити, та це швидко мине. Боліла голова, як під час похмілля, але з цим також можна жити. Він зітхнув з полегшенням, упевнившись, що не випустив собі кишки, як той археолог, і нічого не поламав під час безпам’ятства.

Ґрем поповзом підібрався до Сатомі й обійняв її. Дівчина відреагувала дивно.

— Хто це? Хто тут?! — завищала вона, вирячивши очі і відбиваючись. — Не чіпайте мене… будь ласка.

Хлопець відпустив японку і швидко оглянув її, не помітивши видимих травм. «Певно, вона досі марить», — припустив мулат. Сатомі повернула голову на Ґрема (лице було на відстані тридцяти сантиметрів від лиця американця), але дивилася крізь нього. Погляд був не просто розфокусованим, він був порожнім. На щоках блищали свіжі краплини сліз.

Приглядівшись уважніше, Ґрем зрозумів, що помилився: ушкодження таки були. Руки японки рясно покусані. Спершу вирішив, що на неї напали великі пацюки, але скоро втямив, що всі сліди від укусів мають правильну форму — нагадують розміщені поряд математичні дужки. Під час інтоксикації Сатомі покусала сама себе. Найогидніші рани, обрамлені бузково-жовтими синцями, з яких сочилася кров, вкривали передпліччя від кистей до ліктів. Окремі сліди розташовувались аж на плечах. Ґрем прикинув, чи зміг би він викривити голову так, щоб вкусити самого себе за передню частину плеча…

Дівчина продовжувала глухо пхинькати.

— Сатомі, це я. — Мулат удруге торкнувся її, цього разу акуратно провівши долонею по спині. — Це я, не бійся.

— Ти, Ґреме? — Очі округлились, але… порожнеча не зникла.

В американця тривожно засмоктало під ложечкою. Судячи з голосу, японка давно відійшла від алкалоїдів, поза тим щось із нею було негаразд. Щось було дуже, дуже погано.