— Що ти придумав? — на бігу спитав Джим.

— Стули пельку і роби, що кажуть! — обрубав його Віктор.

— Він же порожній, — ввернув Гордон Лі, маючи на увазі паливні баки «Мі-17».

— Довірся мені…

Останніх слів Віктора Левко вже не почув. На його очах четверо чоловіків підбігли до затиснутого між пірамід велетенського вертольота і стали квапливо готувати його до зльоту (Джейсон лишився біля радара, загіпнотизовано спостерігаючи за світло-зеленою, розмитою по краях цяткою, що невблаганно підсувалась до центру екрана). Джим Ломбарді позривав чохли з пускових блоків і повиймав запобіжні чеки, підготувавши ракетні бокси до стрільби. Гордон Лі ввів у дію двигуни — головний ротор почав плавно набирати оберти. Віктор і Род розчахнули задні дверцята і щось робили з клумаками у вантажному відсіку (що саме Левко не бачив, оскільки «Мі-17» був розвернутий носом на схід, задньою частиною від нього).

Українець, витягнувши шию, підглядав за шарварком довкола «Мі-17». З розмови він збагнув, що справи кепські, і хотів розгадати, що задумав Віктор. Левко настільки захопився спостереженням, що не помічав, як Джейсон Х’юз-Коулман, наполовину розвернувши тулуб, уважно слідкує за ним.

Сивочолий намагався переосмислити ситуацію. А що як Марко Молінарі каже правду, і саме студенти влаштували цей бедлам? Раптом їм вдалося зв’язатись із зовнішнім світом і викликати клятий літак? Дим… Стовп чорного диму, що здіймався над терасою, — це також неспроста…

Лео, прищурюючись, вглядався в те, що робиться біля вертольота; японка трималась позаду, вчепившись обома руками за футболку хлопця і втупивши погляд у траву. «Сліпа? — розмірковував Джейсон. — А може, лиш удає?.. Росіянин лежить зі зламаною ногою, але хто сказав, що він заодно з американцем, українцем і японкою?» Х’юз-Коулман придивлявся до Левка і те, що бачив на лиці хлопця, збуджувало неприємне заніміння в лівій частині його грудей. Райдужні оболонки чоловіка палахкотіли сріблом.

CLIX

12:31… Мотори заревли, ротор перетворився на прозорий диск.

Hip гойднувся. Раз, другий, третій, і нарешті відірвався від землі.

«Важко… Як же важко…» — позираючи на вертоліт, Джейсон відчував, як у животі все перевертається. Жодного шансу: двигуни надривались, а «Мі-17» ледве набирав висоту.

Спостерігаючи те саме видовище, Левко насилу стримував радість. Посмішка лізла на досі заніміле лице. Твердиню викриють, сюди пришлють людей — нормальних людей — і їх урятують.

Зненацька сталося щось незрозуміле. Обличчя Джейсона видовжилось від переляку, а серце Левка застукало ще швидше. «Мі-17» високо задер носа: за секунду площина ротора піднялася на кут 35° до горизонталі і продовжувала відхилятися назад. Щось було негаразд, чи то з гелікоптером, чи то з Віктором, який, схоже, цілковито втратив керування. Вертоліт кожної миті ризикував зісковзнути з потоку і врізатись хвостом у землю. Висоти, на яку він злетів над терасою, явно не вистачало, щоб відновитися в разі втрати контролю.