— Навіть якби той літак був напхом напханий монашками, Вікторе, монашками, які летять на зустріч із самим Папою Римським, мені було б начхати… Вибий з них усе лайно.
— Як скажеш, босе.
«Мі-17» випурхнув зі схованки поміж дерев і, нахиливши носа, кинувся навздогін за жертвою.
CLXI
20 серпня 2012 року, 12:40 (UTC – 5) У повітрі над Мадре-де-Діос
— Тобі не здається, що ця гора попереду… вона… — Еріка силкувалася підшукати правильне слово. «Рукотворна?.. М-м-м… Ні». — …Вона неприродного походження?
Ернесто Флоріо ніяк не відреагував. Він давно придивлявся до кам’яної формації, що вигулькнула посеред рівнинної сельви і спочатку здалася йому виходом породи на поверхню. Вона поки що була далеко (Ернесто не розрізняв пірамід на пласкій вершині), проте перуанець уже зрозумів, що перед ним не скеля чудернацької форми, а руїни. Руїни споруди, котра древністю і монументальністю переважає все, що до цього часу знайдено й відкопано в Перу. Втім, пілот не відповів на зауваження Еріки. По-перше, надто нереальною видавалася споруда, що стриміла посеред зеленої сельви, немов бородавка на гладенькому тілі ящірки. А по-друге, Ернесто Флоріо не давав спокою дим. Не так дим, як його раптове зникнення, що може свідчити лиш про одне — руїни не порожні, там є люди. Ернесто більшу частину життя провів у регіоні Мадре-де-Діос і, безперечно, знав про експедиції, що не вертались з нетрищ. Він також знав, що вони там шукали, і був майже певен, що, сам того не бажаючи, знайшов Паїтіті. Тепер, поміркувавши трохи, Ернесто небезпідставно припустив, що плеяда трупаків, яких два десятиліття поспіль сплавляють по Такуатіману з джунглів, якось пов’язана з тими, хто загасив вогнище. (А ще він подумав, що анітрохи не здивується, якщо в найближчі кілька тижнів почує від приятелів з Пуерто-Мальдонадо про чотирьох безмозких студентів, чиї імена поповнили список принесених течією тіл.)
Сонце вийшло з-за хмар, і споруда проступила чіткіше.
— Ерні, поглянь, — вражено проказала жінка, показуючи пальцем уперед. — Це щось неймовірне! Ти колись бачив щось подібне? Це…
— Ану тихо! — скомандував Ернесто.
Літаки модельного ряду «Cessna 172» негерметичні (вони не піднімаються вище від чотирьох тисяч метрів, а на такій висоті людина не потребує спеціальних пристроїв, щоб нормально дихати). Рев мотору вільно проникає в кабіну, через що перемовлятись у «Cessna 172» надзвичайно важко, як у навушниках (через мікрофон), так і без них. Зазвичай, єдиний звук, який чути під час польоту, — гуркіт пропелера. Та цього разу Ернесто Флоріо розчув незнайомий шум, що вплівся у звичний рев його мотора. Він не впізнав його, проте сам факт, що він