Біля ангару купчаться люди. Трупи вже склали рядком, їх досить багато. Попід стіною в оточенні озброєних чоловіків маячить постать у світлому літньому костюмі. Я вб'ю падлюку, хто б він не був.

— Ближче не треба підходити, нікому з вас не варто його бачити зблизька, постать аж надто знана. — Рон Бартон бере Керстін за руку. — Чесно кажучи, я до останнього не знав, ким є наш об'єкт. Добре, що наші операції таємні, інакше розміри скандалу важко було б навіть уявити. А так ми все зробимо тихо, він нам усе розповість про решту учасників свята і про новий святковий пиріг, який вони вже націлились поділити, і тоді ми протягом деякого часу приберемо їх усіх — тихо, по одному, без метушні й галасу.

Чоловік у світлому костюмі здригається. Я знаю, хто він. Його виступи іноді транслювались по радіо, а фейс з'являвся на сторінках газет. Він завжди палко закликав до толерантності, хоча тоді, коли він був президентом, толерантність була не в пошані.

— То ти знав?! — Керстін вибухає люттю. — Ти посилав мене сюди — і знав, що відбуватиметься?

— Так, вибач. Я не міг тобі сказати. Усе мало бути по-справжньому — і ви все зробили, як слід: чого вартий лише допит місцевого мафіозі Аслана! Усе мало цілком натуральний вигляд, абсолютно все. Я довго це планував, і розіграно все було бездоганно. Інакше клієнт не розкрив би нам свого інкогніто.

— І що тепер?

— А тепер усе буде гаразд — принаймні цього разу. До речі, Керстін, твій друг Засіб у повному порядку, в лікарні його швидко поставлять на ноги. Нам довелося трохи поморочитись, прибираючи після вас трупи, та це дрібниці. Ваша подруга Нат і її супутник за територією, в машині, ви можете їх обох побачити, а зараз…

— Якщо ти ще скажеш хоч слово, я тебе вб'ю, — голос Керстін надто рівний. — А тепер ти мене послухай. Тобі доведеться змиритися з тим, що я не бажаю тебе бачити, — не знаю, чи надовго це в мене. З'явишся біля мене — пошкодуєш.

— Керстін, це непрофесійно. Ти ж розумієш, що я змушений був…

— Усьому є розумна межа. Мені потрібен час, аби я знову могла дозволити тобі ввійти в моє життя.

Вона йде в темряву. Я розумію, що в неї є всі підстави лютитися.

— Керстін, чекай!

Він запускає пальці в сиву шевелюру, очі йому темніють. Хтозна, що він зараз думає, та мені все одно. Отже, все скінчилося? І на нас ніхто більше не полює з метою вивчення? От і добре.

…Ми наздогнали її на шосе. Вона камінно мовчить, я веду машину вперед, крізь ніч. Нас уже чекає літак, Наташка горнеться до Луїса — пам'ятаєш, як ми мріяли, що проживемо свої життя так, щоб було про що згадати? Давай, Нат, починай. А мені вже трохи досить.