Вона поставила чашку, однак від тремтіння в руці гаряча кава хлюпнула йому на руку. Ларрі відсахнувся й по-котячому засичав од болю.

— Ой, пробач…

Вона не просто злякалася — на її обличчі читалося щось подібне до жаху.

— Та все гаразд…

— Ні, я просто… холодна ганчірка… не… не вставай… незграба… дурепа…

Вона залилася слізьми й хрипко заридала, ніби не каву розлила, а побачила, як криваво загинув її найкращий друг.

Він підвівся та обійняв її, намагаючись не зважати на те, як відчайдушно вона притискається до нього. Ніби опинився в рестлерському захвáті. «Космічний захвáт», новий альбом Ларрі Андервуда, подумалося йому. От бля. Ніякий ти не хороший хлопець. Ну от, знову.

— Пробач мені, я не знаю, що зі мною, такого ніколи не було, мені так шкода…

— Та пусте, усе гаразд, — автоматично втішав її Ларрі, гладячи волосся кольору солі з перцем, яке мало значно кращий вигляд після того, як вона проводила над ним серйозну роботу у ванній. Насправді тоді вона вся мала кращий вигляд.

Звісно ж, він знав, у чому проблема. Вона вражала водночас і на особистому, і на безособовому рівні. Його це теж зачіпало, та не так сильно. У Ритиному ж випадку за останні двадцять годин у неї немов тріснуло якесь кришталеве осердя.

На безособовому рівні на Ларрі діяв запах. Він долинав крізь двері балкону, залітав у вітальню на крилах вранішнього прохолодного вітерцю, і якщо день буде таким, як попередні, пізніше зависне волога спека. Важко було точно визначити запах і водночас оминути болісну правду. Можна сказати, що він нагадував сморід зогнилих апельсинів і зіпсутої риби або ж запах, що інколи чути з відкритих вікон у вагонах метро, однак цього недостатньо. То був сморід від тисяч гнилих людей, які розкладалися від спеки за зачиненими дверима, — ось правдиве визначення, та його хотілось уникнути.

На Мангеттені й досі була електрика, та Ларрі гадав, що скоро її не стане. Більшість інших районів наразі стояли знеструмлені. Минулої ночі, коли Рита вже спала, він вийшов на балкон, і з висоти було видно, що в половині Брукліну та всьому Квінсі зникло світло. Уздовж 110-ї стрит, що вела до острова Мангеттен, чорніли темні прогалини. Поглянувши в інший бік, він побачив яскраві вогні Юніон-Сіті й Бейонну, та загалом у Нью-Джерсі стояла пітьма.

Темрява означала щось більше, ніж брак освітлення. Серед іншого це означало зупинку кондиціонерів — коли літо перевалювало за середину червня, лише вони уможливлювали проживання в цьому суворому урбаністичному мурашнику. Це означало, що всі, хто тихо помер у своїх помешканнях, тепер гнили в духовках, і коли Ларрі думав про це, йому одразу ж згадувалося страхіття, яке він побачив у громадській вбиральні при Діагональній дорозі № 1. Воно йому снилося, і в його снах та моторошна солодка цукерка оживала й манила до себе.