— Окей! — усмішка повернулася, наче сонце вийшло з-за хмар. — Том Каллен поїде!

Нік указав на Тома, тоді на велосипед.

— На такому я ще не катався, — засумнівався Том, роздивляючись перемикач швидкостей і високе й вузьке сідло. — Думаю, краще не тре’. Том полетить із такого файного велика.

Та Ніка підбадьорили його слова. «На такому я ще не катався» означало, що на великах Том уже їздив. Проблема в тому, щоб знайти простіший велосипед. Том його вповільнить, цього не уникнути, та, певне, не так уже й сильно. І поспішати ж нікуди. Сни — то лише сни. Однак щось йому підказувало, що час підтискає, — це відчуття було невиразним, але сильним, сприймалося, як підсвідомий наказ.

Нік підвів Тома до іграшкової заправки. Указав на неї, тоді всміхнувся й кивнув до Тома. Той одразу ж присів біля модельок, потягнувся до них, та його рука зависла в повітрі. Він збентежено глянув на Ніка — у його очах стояла підозра.

— Ви ж не поїдете без Тома Каллена, правда?

Нік упевнено похитав головою.

— Окей, — сказав Том і спокійно розвернувся до іграшок.

Перш ніж Нік устиг спинитися, він скуйовдив волосся цього дорослого чоловіка. Том звів очі й сором’язливо всміхнувся. Нік усміхнувся у відповідь. Ні, він не може його просто кинути. Це точно.

———

Стояв уже майже полудень, коли він урешті знайшов велосипед, який, на його думку, мав підійти Томові. Він не очікував, що справа так затягнеться, та, на його подив, більшість людей позамикали будинки, гаражі та інші хазяйські будівлі. Тож він зазирав у брудні, заплетені павутинням вікна гаражів і сподівався, що знайдуться потрібні колеса. Добрих три години він тюпав від вулиці до вулиці, стікаючи потом. У потилицю било сонце. Він навіть повертався до «Вестерн авто» (раптом погано дивився?), та марно: три велики на вітрині були стандартними, на три швидкості, а все решта валялося розібраним.

Урешті він знайшов те, що шукав, у маленькому гаражі на південній околиці міста. Будівля була замкнена, та Нік знайшов вікно, досить велике, щоб у нього пролізти. Він розбив шибку каменем і обережно повибирав уламки зі старої замазки, що сама вже мало не розсипалася на порох. Усередині гаража було пекельно жарко, і повітря повнилося волохатим, густим запахом пилу й мастила. Велосипед, старомодний хлопчачий «Швінн», стояв поряд із десятирічним універсалом «мерседес» із лисими шинами та потрісканими порогами.

«З моїм щастям виявиться, що тарантайка давно вже не їздить, — подумав Нік. — Нема ланцюга, шини пробиті чи ще щось». Однак цього разу йому поталанило. Велосипед котився як слід. Шини були тугі, з хорошим протектором, і всі болти зі спицями трималися купи. Велику бракувало кошика, і цьому треба було зарадити, однак була захисна накладка для ланцюга, а між граблями й лопатою для відкидання снігу на стіні знайшовся неочікуваний бонус — там висів майже зовсім новий ручний насос марки «Бріґґс».